ОРГІЯ

Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її на подив людський, мов у храмі.

Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?

А н т е й

По-моєму, блюзнірство - рівняти дім римлянина до храму!

За гроші чи за славу - ти продався укупі з твором рук твоїх.

Ф е д о н

Антею!

Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити - їй на викуп.

А н т е й

Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.

Ф е д о н

Не розумію, що ти з мене хочеш!

Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?

А н т е й

Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.

Ф е д о н

Хто слави не бажає, той не еллін, - жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.

А н т е й

Діди приймали вінці свої з рук матері Еллади, батьки дозволили зв'язать їй руки і тим синів позбавили вінців.

Авжеж, Федоне, відколи безславна сама Еллада - елліни повинні жадобу слави в серці заглушити.

Ф е д о н

І збільшити безслав'я свого краю?

Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть?

А н т е й

Уже ж не з рук ворожих їх приймати!

Ф е д о н

Чому ж би ні? Гомер казав: "Солодка хвала від ворога".

А н т е й

На полі бою, та не в полоні!

Ф е д о н

Слава і в полоні все буде славою.

А н т е й

Не сподівайся!

Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок.

І тая Терпсіхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всі скарби з усіх країв руками Меценатів.

Його колекцію твій твір прославить, а не тебе, ти тільки раб отой, що хистом оргію панам скрашає, та оргія все ж панська зостається, хоч рабські руки вряджують її.

Ф е д о н

Рабам на оргії немає честі, але хто має гостем буть на ній, як я і ти…

А н т е й

Того не сподівайся, щоб я пішов на оргію з тобою!

Запобігай вже сам вельможних ласки, а я лишусь "без хліба і без слави", як ти казав, та, може, не без честі.

Ф е д о н

По щирості, я радив би піти.

А н т е й

Та вже ж! волам у парі охвітніше ярмо носити.

Ф е д о н

Бачу, ти не віриш, що я тобі добра бажати можу.

А все ж, хоч ти мене образив тяжко, я не забув, що ми з тобою друзі.

А н т е й

То я тебе, не ти мене образив?!

Ф е д о н

Авжеж, я Терпсіхору відкуплю, а ти вразливих слів своїх не вернеш.

А н т е й

І ти того не можеш відкупити, що ти вчинив. Ти оганьбив свій хист.

З богині ти зробив товар звичайний.

Хоч вернеться а неволі Терпсіхора, то вже вона богинею не буде.

А мармур - як не бог, то просто камінь.

Ф е д о н

Коли він богом став, то вже ніколи у камінь не повернеться. Твір хисту на всякім місці твором хисту буде.

Твоя епіталама пролунала не гірше у просторій римській школі, ніж у твоїй тісній убогій хаті.

Якби ж тим сам ще заспівав її у Меценатових гучних палатах, приграючи на лірі дорогій…

А н т е й

Федоне! Не кажи мені такого, бо я тебе зненавиджу навіки!

Ф е д о н

Антею, се якась дивна затятість.

Та ж еллінам не першина приймати хвалу чужинців, і яка ж в тім ганьба?

А н т е й

Чужинців - так, але не переможців.

Бо переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг і порох поцілує з-під стіп його.

Ф е д о н

Таке бувало в персів та в інших східних варварів. Ніколи сього від нас не вимагали в Римі.

А н т е й

Не вимагали? Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? Кого ми по собі з безодні варварства на гору несли?

Чи ж не лягли ми каменем наріжним до мавзолею нашим переможцям?

І ми ще маємо радіти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лірі заграбованій пограти?

Ф е д о н

Хіба тій лірі краще німувати?

А н т е й

Так, краще!

Ф е д о н

Ні, я думаю, що гірше.

Все ж краще будувати мавзолеї хоч би і не собі, ніж просто бути, мов зілля придорожнє, під ногами у того ж переможця. Він як схоче, то збройною ногою вмить розтопче всі наші гордощі, всі буйні мрії…

А н т е й

Що ж? Ліпше нам самим те все стоптати, щоб ворогам не завдавати праці?

Се жрець краси так думає й говорить?

Лишилося одно - так і вчинити.

Ти не продався, - гірше! Ти віддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче.

Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?

Іди служи своєму Меценату, забудь краси великі заповіти, забудь несмертний образ Прометея, борця проти богів, забудь і муки Лаокоона, страдника за правду, не згадуй героїні Антігони, ні месниці Електри. Викинь з думки Елладу, що, мов Андромеда скута, покинута потворі на поталу, з нудьгою жде Персея-оборонця.

Ти не Персей, бо ти закам'янів перед обличчям римської Медузи.

Ти вже не тямиш вищої краси, краси змагання, хоч і без надії…

Ф е д о н

Нема краси в затятості безсилій… Але з тобою, бачу, не зговориш!

Бувай здоров. Я йду.

А н т е й

Прощай, Федоне.

Ф е д о н

Ми вже не друзями розстаємось?

А н т е й

Боюсь, коли б не стрілись ворогами.

Федон, здвигнувши плечима, виходить.

Н е р і с а (виходить з гінекея, ледве зачинилось хвіртка за Федоном)

Антею, я тебе не розумію!

Так шорстко ти з Федоном обійшовся, а в чім його вина?

А н т е й

Ти прислухалась?