Осина фабрика

— Коротше, це ж моє життя, хіба ні? — відказав я, поклав свою тарілку в раковину й вийшов із кухні.

Батько змовчав.

Того вечора я дивився телевізор і працював із паперами, заносячи на мапи новоназваний Пагорб Чорного Винищувача, стисло записуючи все, що я зробив із кролями, занотовуючи результати удару використаних мною бомб, а також робіт із виготовлення нової партії. Я вирішив, що на майбутнє носитиму в Бойовому Ранці «полароїд»; під час каральних вилазок із низьким рівнем ризику, таких, як оця проти кролів, корисність фотоапарата з надлишком компенсує додаткову вагу й необхідний для його використання час. Звісно, під час серйозної сутички в Бойовому Ранці не має бути нічого зайвого, а отже, камера лише заважатиме, але я вже протягом кількох років не відчував справжньої загрози, відтоді як кілька старших хлопців із Портеніла задирали мене в місті й влаштовували засідки на дорозі.

Я вже думав, що для мене настануть справді скрутні часи, однак очікуваного загострення конфлікту так і не відбулося. Одного разу, після того як вони спинили мене з велосипедом на дорозі, почали штовхатися й вимагати грошей, я пригрозив їм ножем. Тоді хлопці мене облишили, проте за кілька днів спробували захопити острів. За допомогою сталевих кульок і камінців я утримував їх на відстані, а вони відстрілювалися з пневматичних рушниць, і протягом деякого часу все це видавалося мені досить захопливим; але згодом з’явилася місіс Клемп, яка саме їхала до нас після щотижневих закупів, і пригрозила викликати поліцію, тож, облаявши стару бридкими словами, хлопці забралися геть.

Після того випадку я облаштував у стратегічно важливих місцях острова систему сховків, у яких зберігав поліетиленові пакети й коробки із запасами сталевих кульок, каміння, арбалетних стріл та свинцевих тягарців. Окрім того, на порослих травою дюнах за протокою я встановив сильця й розтяжки, під’єднані до скляних пляшок у такий спосіб, щоб той, хто спробує прокрастися на острів, потрапив до пастки або ж перечепився через дріт, який висмикував закопану в піску пляшку й розбивав її об камінь. Наступні кілька ночей я просидів на горищі, висунувши голову з заднього слухового вікна й нашорошивши вуха, намагаючись розчути дзвін розбитого скла, приглушену лайку або більш звичний сигнал — звуки сполоханих птахів, — проте нічого не сталося. Певний час я просто уникав хлопців, з’являючись у місті тільки в супроводі батька або ж тоді, коли ті були в школі.

Система сховків збереглася й досі; я навіть додав до одного чи двох таємних складів кілька пляшок із запальною сумішшю там, де ймовірний вектор атаки пролягав по достатньо твердій території, об яку можна було розбити пляшки, натомість розтяжки розібрав і сховав у сараї. Мій Оборонний Довідник, який містить у собі мапи острова з позначеними на них сховками, імовірними напрямками нападу, стислий виклад тактик, список наявної зброї, а також тієї, яку я мав змогу виготовити, у цій останній категорії включає такі неприємні речі, як розтяжки й сильця, встановлені на відстані людського зросту від вкопаних горлами в землю й прикритих травою розбитих пляшок, зариті в пісок і набиті дрібними цвяхами міни з електричними детонаторами, а також кілька цікавих, а то й незвичних, видів таємної зброї — наприклад, фрізбі із прикріпленими до країв лезами для гоління.

Не те щоб я хотів когось убити — усе це радше призначається для оборони, аніж для нападу, — але з цими речами я почуваюся набагато безпечніше. Незабаром я назбираю достатньо грошей, щоб придбати дійсно потужний арбалет, і я нетерпляче на це чекаю; він допоможе змиритися з тим, що мені так і не вдалося переконати батька купити рушницю або дробовик, якими я зміг би час від часу користуватись. Звісно, у мене є рогатки, пращі та пневматична рушниця, і за певних умов усі вони здатні бути смертоносними, однак річ у тому, що вони не мають тієї далекобійності, якої я так прагну. Із саморобними бомбами ситуація аналогічна. Їх треба встановлювати чи в кращому випадку жбурляти в ціль, утім, навіть якщо метати спеціально виготовлені маленькі заряди з пращі, страждає точність і скорострільність. До того ж із пращею може трапитися багато неприємних речей; метальним бомбам необхідний доволі короткий запал, щоб вони вибухали достатньо швидко після приземлення і їх не могли відкинути назад, а я вже кілька разів опинявся в небезпечних ситуаціях, коли бомби вибухали одразу після того, як полишали пращу.

Звісно, я також експериментував із гарматами — як із простими самопалами, так і з мортирами, які стріляли метальними бомбами по навісній траєкторії, — проте всі вони були неоковирними, небезпечними, повільними й самі могли в будь-яку мить злетіти в повітря.