Осина фабрика

Не сходячи з місця й удаючи, ніби мене не цікавить нічого, окрім безперервного прораховування траєкторії змія, я все спокійно обдумав і переконався, що моє рішення цілком обґрунтоване. Доки я над ним міркував, воно остаточно сформувалось, розвинулось і врешті-решт перетворилось на таку собі Немезіду, що мала з’явитися в цьому світі й покарати мою двоюрідну сестру. Пригадую, як я тоді усміхнувся й змусив свого змія швидко пронестися над водоростями й морем, над піском і бурхливим припливом, прискоритися, а затим стрімко набрати висоту, ледь-ледь не зачепивши дівчинку, що сиділа на вершечку дюни й судомно смикала рукою мотузку, яка поєднувала її з небом. Есмеральда озирнулася, посміхнулася й радісно вискнула, мружачись у світлі літнього сонця. Я також засміявся у відповідь, контролюючи те, що шугало в небі, незгірш за те, що крутилося в моїй голові.

Я збудував великого змія.

Він виявився настільки здоровенним, що навіть не вліз у сарай. Я сконструював його зі старих алюмінієвих дуг для наметів; якісь із них я колись давно відшукав на горищі, решту знайшов на міському звалищі. Спершу я напнув на них чорні пакети для сміття, але згодом замінив їх наметовим поліестером, також знайденим на горищі.

Замість мотузки я використав товсту нейлонову рибальську волосінь оранжевого кольору, намотану на новий спеціально зміцнений барабан, що кріпився ременями до грудей. Хвіст змія складався зі скручених сторінок журналу «Ґанз енд Аммо», який я в той час регулярно виписував. На крилі я намалював червоною фарбою голову собаки, оскільки тоді ще не знав, що я аж ніякий не Пес. Колись давно батько запевнив мене, що я народився під сузір’ям Великого Пса, бо ж у мить моєї появи на світ над нами сяяв Сіріус. У будь-якому разі, то був лише символ.

Якось я прокинувся рано-вранці, щойно зійшло сонце. Решта ще спали. Я пішов до сараю, виніс повітряного змія, приволік його на дюни, зібрав докупи, забив у землю кілок від намету, прив’язав до нього нейлонову волосінь і якийсь час поганяв цього здорованя на короткому повідку. Хоча вітер був доволі слабкий, я весь спітнів, намагаючись приборкати своє творіння, і, навіть попри товсті зварочні рукавиці, мені запекли руки. Вирішивши, що на цього змія можна покластись, я відніс його до сараю.

По обіді вітер посилився, хоча так само дув у бік Північного моря, тож ми з Есмеральдою, як і зазвичай, вирушили на прогулянку, затримавшись біля сараю, щоб прихопити з собою розібраного змія. Есмеральда допомагала мені нести його через дюни, слухняно притискаючи до своїх пласких грудей волосінь і лебідку та бавлячись із храповиком барабана, доки ми не дісталися місцини, яку точно неможливо було побачити з будинку. То була висока дюна, схожа на голову, що завмерла в кивку, спрямованому в бік далекої Норвегії або Данії; трава на її вершині ворушилася, мов волосся над чолом, і стирчала в усі боки.

Доки я ретельно, урочисто й повільно збирав повітряного змія, Есмеральда пішла шукати квіти. Пам’ятаю, як вона говорила до них, немовби вмовляючи показатись, дозволити себе зірвати, зламати й втиснути в букет. Поки вона ходила, опускалась навпочіпки, повзала по землі рачки й спілкувалася з квітками, а вітер розвівав перед її обличчям біляве волосся, я з’єднував частини змія в одне ціле.

Урешті-решт змія було зібрано; цілком готовий до запуску, він лежав на землі, нагадуючи повалений намет, — зелений змій на зеленій траві. Над ним шугав вітер і змушував його тріпотіти — тканина тихо ляскала, змій ворушився й здавався живим, а морда собаки сердито позирала з його крила. Розділивши оранжеву волосінь, я прив’язав її до змія, відділив один моток від другого та розплутав по черзі всі вузли.

Я гукнув Есмеральду. Моя двоюрідна сестра принесла букет крихітних квітів, і мені довелося терпляче зачекати, доки вона не розповіла про них усіх, вигадуючи їм власні назви, якщо забувала або не знала справжніх. Вдячно прийнявши подаровану мені маргаритку, я запхав її в петлицю лівої нагрудної кишені своєї куртки. Я сказав Есмеральді, що завершив будувати нового змія й вона може допомогти мені його випробувати. Есмеральда була в захваті, їй кортіло потримати троси, на що я відказав, що вона, ймовірно, отримає таку можливість, проте керуватиму змієм, звісно ж, я. Також вона хотіла одночасно тримати в руці букет, і я сказав їй, що й це цілком можливо.