Патерн

— Ні, не довгий. — Любомир видобув із шафи зелений фоліант, зачинив дверцята й повернувся до свого крісла.

Перед тим як сісти в нього, він поклав фоліант перед Софією. Сказав:

— Там є закладки. Відкрий там, де перша.

— Бачу. — Софія відкрила книжку. — Із якого абзацу починати?

— Там підкреслено.

Дівчина розвернула фоліант до світла й почала читати. Радше декламувати. Намагаючись вимовляти кожне слово Батая виразно й опукло, підкреслюючи сенси тембром та інтонацією:

— «Пулу, принеси шампанського: якщо Ансі спить, ми вип’ємо за нашу дружбу. Тобі відомо, що я кохаю Ансі, але я хочу, щоби ти знала: я прагну її тоді, коли ви з нею кохаєтеся.

Лулу принесла шампанське, і я сів із нею, залишивши кімнату, де заснула Ансі.

— Я зняла свої атрибути служанки, — сказала мені Пулу, — але я вдягну їх перед вечерею, коли подаватиму вам на стіл.

Я відкоркував пляшку. Дав Пулу свій келих.

— Ми кохаємо ту саму жінку, — сказав я їй. — Давай вип’ємо за це наше спільництво!

Ми пили келих за келихом. Радість переповнювала моє єство, я сміявся:

— Я поцілую тебе, Лулу, але не в губи, а у щічку... Ти ж не образишся на мене? Лише Ансі викликає в мене голод.

Лулу відповідала:

— Любий Пьєре, я не люблю чоловіків, а в тобі кохаю лише щастя Ансі. Мені здається, що ми троє розуміємо її щастя однаково. Розбудимо її, я принесу вам вечерю...»

— Там є ще одна закладка, — перервав декламацію дівчини Любомир.

«Ансі наблизилася до мене, ще раз нахилилася, взяла в рот мій кінець... — Софія кинула миттєвий погляд на власника «Дівінуса»; той сидів незворушно і, здавалося, уважно слухав. Вона подумки вилаялася і продовжила: — «Ансі почала жадібно смоктати його просто перед Лулу. Перед моїми очима підносилися й опадали, наче хвиля, її стегна; відтак вона, немов оскаженілий звір, затягла мене на софу; і в той час, коли Лулу, плачучи, здригаючись і стогнучи від насолоди, задовольняла себе гумовим інструментом, ми з Ансі навіжено кохалися, і моє жорстоке знаряддя штурмувало її анальне небо...»

— Достатньо, — зупинив її Любомир.

— Вам не сподобалося?

— Сподобалося, — сказав він. — Але достатньо. Пів години минуло. Тобі час до тата.

— Виряджаєте мене геть?

Її здивування було щирим.

— Так.

— Але я дивуюся чоловікам, — сказала Софія, допиваючи вино. — Ви можете робити все, що завгодно, з молодими і красивими дівчатами, але вам і тому вашому клієнту цікавіше підглядати через камери та слухати всяку хрінь.

— Ти кажеш зайві слова. Але, з іншого боку, маєш рацію, — кивнув Любомир. — Цікавіше.

— А вине хотіли б, щоби ми з Жанною натурально зіграли з вами в Лулу та Ансі? Не хочете взяти штурмом наше небо?