Патерн

— Але я всього не знаю.

— Проте знаєте дуже багато.

— Звідки це вам відомо? Назар розповів?

— Збрехав?

— Ні. — Жінка міцніше стулила губи. — Не збрехав. Але Міла була дуже закритою. Вона не довіряла людям.

— Як я наразі розумію, вам вона все ж таки довіряла більше, аніж мені.

— Вас це ображає?

— Звісно. — Антон торкнувся нагрудної кишені, де зазвичай тримав сигарети, але там було порожньо. — А хто би не образився?

— Добре, що ви це визнаєте.

— Інакше ця розмова не мала би сенсу.

— Так. — Анжела відкинулася на бильце кріселка, на мить заплющила очі, відтак взяла до рук горнятко. — Не мала б.

— Ви допоможете знайти її вбивць?

— Міла дещо розповідала мені про себе. Але я не впевнена, що це виведе вас на вбивцю. Тим більше на замовника. Скоріше навпаки.

— А раптом?

— Добре, — кивнула Анжела. — Запитуйте.

— Їй хтось погрожував? Хтось її переслідував?

— Я такого від Міли не чула.

— Але в неї були впливові вороги. Родичі її вітчима.

— Ці люди давно втратили свою впливовість. — Анжела й собі відпила кави, а радше торкнулася губами горнятка. — Сестра вітчима та її діти вже кілька

років за кордоном. І я не вірю, що вони могли звідти... Ні. — Нова хвиля пробігла чорно-багряним волоссям жінки. — Надто стара історія.

— А хто захищав Мілу після її повернення? Бавловський?

— Бавловський? — здивувалася Анжела. — 3 якої радості?

— Хіба Міла не була його коханкою?

— Може, й переспала з ним колись, — знизала плечима Анжела. — Але стосунків у них не було. Я прошу вибачення, Антоне, можливо, вам неприємно це чути, але Міла давно розчарувалася в чоловіках. У будь-якому сенсі. Ви, наскільки мені відомо, були єдиним представником чоловічої статі, із яким вона надовго затрималася в ліжку. Чоловіки цікавили її лише в межах виробничої необхідності.

— Поясніть.

— У шоу-бізнесі, як вам, напевне, відомо, є традиція робити, так би мовити, послуги певного штибу своїм керівникам, продюсерам. Для закріплення статусу, якщо можна так визначити.

— Не треба отого «так би мовити». — Антон поморщився. — Що є, те є. Усі знають. Але, погодьтеся, кар’єру через ліжко роблять не лише в шоу-бізнесі.

— Від цього комусь легше?

— Значить, по-вашому, Міла спала зі мною виключно для закріплення статусу?

— Я не заперечую, що вона мала до вас певну симпатію. Як до людини, митця. Безперечно, така симпатія в неї була. Я бачила, реально відчувала. Але це, Антоне, за межами сексу. За межами кохання. За межами справжньої пристрасті. Ще раз вибачте, але ви хотіли правди.

— Правд багато.

— Не тіште себе ілюзіями. — У погляді Анжели Антон помітив якщо не співчуття, то смуток розуміння. — Вітчим ще з дитинства знищив у Міли те, що тягне жінку до чоловіка. Вона не була бісексуалкою. У гендерному аспекті вона мала цільну орієнтацію та чітку ідентичність, без домішок, відтінків і напівтонів. Її збуджували лише жінки. І не просто жінки, а жінки певного типу. Вона була дуже розбірливою, дуже. Розбірливою і чутливою до найменших нюансів. Це я можу вам гарантувати, це мій особистий досвід. Але заради справи вона могла зімітувати розкішну пристрасть. Не маю сумнівів, що у ліжку ви отримували від неї все, про що може мріяти чоловік. Навіть такий чоловік, як ви, Антоне.

— Який саме?

— Розбалуваний жіночою увагою.

— Ви були коханками?

— Так.

Його таки зачепило. Наче короткий, але пекучий спалах. На якусь мить навіть закортіло схопити цю жінку за пещену двоколірну гриву й зі всієї сили вдарити обличчям об стіл. Аристократично видовженим, із тонкою, нервовою графікою рис обличчям.

Але це була лише дурна мить. Уже за кілька секунд він продовжив те, що для себе називав «дізнанням»:

— А в неї були інші коханки?

Обличчя Анжели замкнулося. Вона коротко кивнула:

— Так.

— В останні місяці теж?

— Так.

— І як це поєднується з «розбірливістю»?

— Вона вміла знаходити тих, хто відповідав її внутрішньому канону.

— Ви можете описати цей канон?

— А це допоможе відшукати вбивцю?

— Допоможе.

— Впевнені?

— Якщо вам неприємно це обговорювати, тоді не треба.

— Добре. — Анжела знову дивилася в темряву за вікном кафе. — Я спробую пояснити... Міла шукала жінок, травмованих чоловіками. Тих, які мали досвід, подібний до її досвіду. Тих, які ставали іграшками владних і жорстоких чоловіків. Деспотів, садистів. Тих, які пройшли крізь особливий досвід приниження. Але її не цікавили зламані іграшки. Її тягнуло до тих, які пройшли через все і залишилися особистостями. Її тягнуло до сильних. До красивих, сильних та... цинічних. Так, — рішуче підтвердила Анжела, — до цинічних стервів. Які могли посміятися з того, що з ними відбулося. Зі всього посміятися...

— Але ж сама вона не була цинічною стервою! — Антон не питав, стверджував.

— Ні, не була, — погодилася його співрозмовниця.

І після хвилинного мовчання додала:

— Можливо, цинізм пішов би їй на користь.

— Ви вважаєте Мілу «зламаною іграшкою»?

— Це складно пояснити... — На обличчя Анжели впала тінь внутрішнього напруження. — Я думаю, Міла шукала зовнішньої опори. Шукала того, хто би підтвердив, що вона зробила правильно, знищивши свого вітчима.