Пацики

— От дурачок! Поверни голову. Підкорююся, і Ляня легко розтирає мені крем, спершу біля лівої скроні, куди був затопив цей тупорилий лох Артур, потім на лобі, підправим оком і врешті біля почорнілої від застиглої крові верхньої губи, яка, якщо її злегка розвернути перед дзеркалом, має невелику рвану рану. Там усе набрякло, наче під шкіру щоки запхали квасолину. Невдовзі відчуваю присмак крему в роті, і це мені не подобається. Відриваю Ляню від її заняття обережним поцілунком у шию, вона здригається і в усмішці оголює кілька верхніх зубів. Я хочу тебе, маленька, шепочу їй. Ляня зводить на мене погляд і ніби застигає. Повторюю сказане. Серйознішає й стає старшою, дихання зростає, а в оченятах з'являється туман. Від шмалі, яку я курив недавно з Ринею, в роті повний сушняк. Напіврозтуленими губами Ляня обережно бере мої сухі уста й легко пожовує, але я кривлюся від болю. Болить? — співчутливо оглядає губу, нагнувшись наді мною. Трішки, посміхаюсь, я так хочу тебе цілувати, але не можу… це ж нічого, правда? Да, відповідає вона й цілує мене в очі. Ти так гарно кажеш «да», наче слухняна маленька дівчинка, котра відповідає на запитання батька. Ляня кокетує, запитує, чи хотів би я мати схожу на неї доцю. Звичайно. Ляня задумано пестить моє обличчя пальцями, пучками легко водить по бровах, по контурах носа й устах; пауза; я хочу, щоб у неї були такі ж красиві губи, як у тебе. Як у мене?! — регочу, з оцією ґулею!? Дурачок, ображається вона й випрямляється, рана заживе; пауза; боже, який ти дурачок, сміється Ляня. Беру її за руку й веду до ліжка, вона підкорюється й лягає поруч. Намагаюся її обіймати, наскільки дозволяє біль, і водночас боюся, бо розмова про дітей, яких мені робити ще рано (шо в мене, дашок поїхав?) не виходить із голови. Оголюю її груди, живіт, торкаюся до волоссячка у трусиках, і раптом чую, як у вхідних дверях оживає замок — перший оберт, другий. Йо, прийшла матір, але чьо так рано? вона рідко коли так швидко приходить. Ляня сполохано підривається, поправляє на собі одяг, пригладжує розкуйовджене волосся й сідає в крісло біля письмового столика. Мати спершу стукає у двері кімнати, а потім, після дозволу зайти, злегка привідчиняє їх і зазирає. Побачивши Ляню, її очі повільно розширюються, наче в маленької дитини, яку вперше привели у зоопарк і показали екзотичну птаху чи тварину. Видно, вона цього не очікувала. Ляня — перша дівчина, яка відвідала моє помешкання. Мати привітно щебече, накидається на мене, чи погодував дитину, перед Лянею вибачається за розгардіяш, каже, що якби знала про її прихід раніше, то неодмінно б приготувалася, спекла пиріг з яблуками. Делікатно її перебиваю, нічьо не треба, ми себе добре почуваємо. Вона не відступає й запитує, що придумати на вечерю. Ляня соромиться, червоніє, дякую: їсти не хочу, щойно з дому, прийшла провідати Толіка, навіть не думала завдавати вам зайвих клопотів. Які клопоти, донечко! — сміється матір. Якби я знала, що до нас прийде така файна дитина; знову перебиваю її: ма… Все, біжу на кухню, каже вона й зачиняє за собою двері. Ми з Лянею мовчки дивимося одне на одного й сміємося, в тебе добра мама, видно, що вона хороша людина, ти мабуть вдався…

— Йди до мене, ну, не бійся…

— Толя, незручно…

— Будь біля мене.