Читаем Пацики полностью

Я так нікому по балді нормально і не дав, зиркає навколо Риня. Несподівано всі підриваються й біжать невеликою вулицею в глиб Старого парку. Смикаю одного з Баму за руку й питаю «шо за хуйня?», він каже, за квартал звідси бачили, як ті козли збираються. Ой бля! Позаду мене чути дикі крики «мєнти!», обертаюся, під Будинок залізничників із різних боків під'їжджають два «бобіки» з мигалками. Всі кидаються врозсипну, наче зараз має вибухнути бомба. З Ринею даємо дьору, спереду помічаю малого Машталіра, Дефіцита й Коновала. Пижа ніде не видно. Пробігаємо услід за іншими невеличкий квартал і за рогом, з боку парку Слави прямісінько на нас їде ще один «бобік» із мигалкою. За мною! — кричить Риня. Ми залітаємо в один із провулків, на ходу перескакуємо через паркан і біжимо городами. Тікати важко, бо земля під ногами скопана, наче на днях садили картоплю.

— Де Коновал? — запитую в Машталіра. Он, біжить за нами, каже він. Я обертаюся й бачу, як Коновал перелазить через паркан і падає на землю. От каліка, регоче з нього Риня. До нас прибивається ще невеличка група пацанів із Коновалом, двоє зі Східного й четверо з Баму. Де Юра? — запитую в Коновала. Я бачив, як він перебіг через дорогу, мабуть, ховається на Глибокій. Бовдур! — каже Риня, його ж там легко буде зловити. Там у нього родичі живуть, озивається Машталір, ніхто його не зловить. Риня підіймає вгору руку. Ми затихаємо й присідаємо за парканом, аби нас не було видно з вулиці. Метрів десять повільно проїжджає міліцейський «бобік», плавно освітлюючи простір перед собою. Гул машини невдовзі віддаляється, але, як на зло, в сусідньому дворі озивається злий пес, а за ним інші. Риня перескакує через паркан і виходить на вулицю, каже, що, здається, нема нікого, ми швидко подаємося за ним. Далі вулиця веде під незначним кутом вниз і Бодьо Машталір шепоче, що так ми вийдемо до автобусного парку. Коновал пропонує повернути праворуч, буде ближче до універсаму, звідкіля спокійно доберемося через нижній Бам додому, на Київську. Кількома темними, глухими вуличками, на яких не видно ані душі, проходимо углиб масиву й наближаємося до того провулку, де нещодавно перестріли Чихаренка й дали йому по балді. У дворі п'ятиповерхового будинку бачимо кілька червоних вогників від цигарок, чути розмову. Малий Машталір зупиняється, примружує очі, вдивляється в темряву, шепоче: пацани, здається, це шакали зі Старого парку. Ми одразу пожвавлюємося, збираємося в купу й спрямовуємо погляди туди, звідки линуть голоси. Тихо, шепоче Риня. Валимо їх? — запитує Діма Дефіцит. Да, відповідає малий Машталір. Підбігаємо швидко й несподівано, вони навіть не встигають підвестися з–за дерев'яного столика.

— Добрий вечір, дорога редакція, — підвалює Риня й хапає одного чорта за волосся, б'є його головою об стіл, від чого всі інші зіскакують на ноги.

— Сидіти, шакали! — кричить малий Машталір.

— Як ти мене назвав? — наближається до Боді дилда з обстриженою головою, — да я сидів!

— Ну і шо, шо ти сидів? — хапає малий Машталір його за жбари, — а я не сидів, серйозний штріх, да? може, вийдем?

— Давай вийдемо! — відповідає він, довгими, худющими ногами переступає через лаву й відходить у бік пісочниці.

— Пацани, тихо! серйозний пацик попався, да, чювак? — звертається Риня до незнайомця, — де мотав? із ким мотав? чьо мовчиш? обісрався?

— Я з цим розберуся, — показує лисий на малого Машталіра, — а потім з тобою.

— Без питань, на, — кланяється перед ним Риня, — тільки ти спочатку не помри.

Бодьо стає навпроти шланга. Незнайомець одразу накидається на малого Машталіра з кулаками, але Бодьо легко від них ухиляється й несподівано завдає противнику прямий у шнобак.

— Перший! — кричить Дефіцит, — Бодьо, вали його! Вали!

— Зламай йому ключицю! — чую голос Рині. Шланг витирає юшку й знову накидається на Бодю. Машталір легко відхиляється від хаотичних ударів і щоразу «ламає» його контратаками. Через п'ять хвилин незнайомець помітно здає й пропускає удари, майже на них не реагуючи, так, наче вже не має сили продовжувати.

— Ламай йому руку! — кричить Дефіцит.

— Ключицю! — не відстає від Діми Риня.

— Ставлю десять баксів, шо Бодьо зламає йому руку, — сміється Дефіцит.

— Ставлю на ключицю, — каже Риня. Незнайомець втухає з кожною хвилиною все більше. Вигляд його геть нещасний і побитий. Раптом він дістає ножа (метал поблискує в темряві) й тримає перед собою, наче жде, коли Бодьо на нього накинеться.

— Пацик витягнув жало! — каже Риня. Дефіцит дістає свій ніж і пропонує його Машталіру.

— Я його без ножа зроблю, — відповідає Бодьо й по–боксерському танцює навколо противника. Незнайомець підступає на крок до Машталіра і викидає руку, ніби хоче його вколоти. Машталір блискавично швидко вивертається з–під ножа й наносить серію ударів по корпусу й голові. У шланга підкошуються ноги, Машталір б'є ногою з розвороту по щелепі. Шланг розпластується на землі біля пісочниці.

— Вставай! — кричить до нього Риня, — бичяра, вставай! скільки можна загоряти! — Той поволі підводиться, затиснутий у руці ніж плаває перед Машталіром.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Добро не оставляйте на потом
Добро не оставляйте на потом

Матильда, матриарх семьи Кабрелли, с юности была резкой и уверенной в себе. Но она никогда не рассказывала родным об истории своей матери. На закате жизни она понимает, что время пришло и история незаурядной женщины, какой была ее мать Доменика, не должна уйти в небытие…Доменика росла в прибрежном Виареджо, маленьком провинциальном городке, с детства она выделялась среди сверстников – свободолюбием, умом и желанием вырваться из традиционной канвы, уготованной для женщины. Выучившись на медсестру, она планирует связать свою жизнь с медициной. Но и ее планы, и жизнь всей Европы разрушены подступающей войной. Судьба Доменики окажется связана с Шотландией, с морским капитаном Джоном Мак-Викарсом, но сердце ее по-прежнему принадлежит Италии и любимому Виареджо.Удивительно насыщенный роман, в основе которого лежит реальная история, рассказывающий не только о жизни итальянской семьи, но и о судьбе британских итальянцев, которые во Вторую мировую войну оказались париями, отвергнутыми новой родиной.Семейная сага, исторический роман, пейзажи тосканского побережья и прекрасные герои – новый роман Адрианы Трижиани, автора «Жены башмачника», гарантирует настоящее погружение в удивительную, очень красивую и не самую обычную историю, охватывающую почти весь двадцатый век.

Адриана Трижиани

Историческая проза / Современная русская и зарубежная проза
Адам и Эвелин
Адам и Эвелин

В романе, проникнутом вечными символами и аллюзиями, один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены, как историю… грехопадения.Портной Адам, застигнутый женой врасплох со своей заказчицей, вынужденно следует за обманутой супругой на Запад и отважно пересекает еще не поднятый «железный занавес». Однако за границей свободолюбивый Адам не приживается — там ему все кажется ненастоящим, иллюзорным, ярмарочно-шутовским…В проникнутом вечными символами романе один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены как историю… грехопадения.Эта изысканно написанная история читается легко и быстро, несмотря на то что в ней множество тем и мотивов. «Адам и Эвелин» можно назвать безукоризненным романом.«Зюддойче цайтунг»

Инго Шульце

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза