Читаем Пацики полностью

Зранку почуваюся самотньо й незатишно. Вчора, коли я прощався з Ринею перед його від'їздом в Естонію до Інгрід, він сказав, що рано чи пізно з Тернополя треба звалювати — звалювати туди, де краще; Толян, знаєш, я знайшов собі таке місце, достойне для життя, — це Хаапсалу; подумай сам, говорив Іван, шо нам для нормальної житухи нада? як думаєш? — класну бабаську, одного–двох надійних друганів, непогану роботу, красиве містечко, де можна буде серйозно відтягнутися: купатися в морі, загоряти на пляжі, а вечорами ходити по кабаках, пити пиво, грати в більярд. Риня поїхав на місяць, а в мене таке враження — ніби на рік. Тиждень тому, одразу коли в нас закінчилася виробнича практика, на Чорне море, у Крим, поїхали відпочивати Бодьо Машталір і Діма Дефіцит, тягнули мене за собою, але я відмовився — з бабками повний голяк. Тепер без них нудно й сумно. Липень цього року спекотний. У приміщенні така висока температура, що в одязі неможливо ходити: по квартирі тиняюся лише у трусах. Вітчим і матір, оскільки в них почалися відпустки, чюхнули в Підгороднє на дачу, де себе почувають як риби у воді. Вони мене також тягнули з собою (Толька, смикав мене вітчим, смаги наженемо, йобнемо по сто під печену картоплю, а?), але одна тільки думка, що туди — аж на другий край міста… спершу до психлікарні, пішки шпарити повз військову частину з локаторами та будинок пе–рестарілих, а потім іще добрячий шмат дороги добиратися до дачі, — одна думка, що туди треба буде пертися… — ні, ні, це щастя не для мене. Їм там добре. Мати порпається на городі, а він жене самогонку. Один знайомий штемп із комбайнового заводу, з яким вітчим сидів у молодості в Кременчуці, зробив йому мініатюрний самогонний апарат. Принаймні на літо, в нього буде все добре.

Об одинадцятій дня несподівано заходить Боря Гебельс. Я водночас здивований і радий. Боря стовбичить при вході, мабуть, почувається пригнічено, наче його мучить провина. Дружньо б'ю його в живіт і пропоную зайти. Тихим голосом він каже, що проходив поблизу й вирішив заглянути, бо не бачилися майже два тижні. Да, думаю про себе, востаннє ми говорили того вечора, коли лупили Старий парк біля Будинку залізничників і коли втратили Юру Пижа. Гебельс, як тільки дізнається, що Пиж загинув і що кілька днів тому минуло дев'ять днів по його смерті, з широко розкритими очима й відвислою щелепою аж підіймається з крісла. Ти не знав? — дивлюся на нього. Ні, знічується. З його розгубленого виразу обличчя видно, що він собі докоряє. Після кількох хвилин мовчанки запитує, як це сталося. Ех, ніхто нічого не знає. Боря в осаді, не може повірити, що загинула людина, і навколо цієї події — повний мутняк. Кисло зиркає на мене, кліпає своїми рухівськими оченятами, і це мене починає дратувати. Я розповідаю те, що чув від малослівного й понурого батька Юри, який грубим голосом плакав перед нами після похорону, а до того старий тримався, жоден м'яз обличчя в нього не поворухнувся; і коли ми їхали на кладовище в Підгороднє(Село поблизу Тернополя на рогатинському шосе), і коли говорив священик, і коли кидали в яму грудки землі, а ті гепалися об віко домовини Юри, і коли плакала матір Пижа, і коли закопували могилу, від чого в жінок підкошувалися ноги, а ми ридали, наче малі діти, що втратили батьків і не знали, як надалі дати собі раду… батько Юри стискав важкі, ніби гирі, кулаки, і розповідав нам те, що чув від молодого вусатого слідчого. Той нас опитував і ставив, уйобок, підозрілі, галімі запитаннячка, наче думав, що це зробили ми (ми!!!)… от козел! Гебельс усе це слухає й починає важко плакати. Я додаю ті крупинки інформації, які дізнався від кількох знайомих пациків. Словом, після того, як приїхали фараони і всі ми чюхнули вглиб Старого парку, закурюю цигарку, — пам'ятаєш, коли наїхало кілька «бобіків» із мигалками? да, да, киває він головою, — так от, Пиж якогось милого перебіг дорогу і його понесло в бік Глибокої. Ми нічого не розуміли, та й не до цього було, ці козли шастали вулицями й хапали всіх, хто попадав їм під руку. Один із наших сказав, що Пиж сховається у своїх ро–даків, які живуть на Глибокій. І ми були за нього спокійні. Але… його знайшли на Залізничній, біля будинку, де відеотека.

— Де це?

— Там, де ми рік тому дивилися фільм із Брюсом Лі, пам'ятаєш?

— А, да, да.

— Пижа вбили. Це всім зрозуміло. Його валили ногами, валили довго, валили цілим табуном… гематоми, синці по цілому тілу. Батько Юри каже, що це зробили мєнти, інші кажуть, що це зробив Старий парк. Його мочили так сильно, що поламали всі ребра, руку, в нього трапився розрив печінки, з лиця зробили фарш, а потім відтягнули в кущі й кинули.

Боря дивиться на мене, як укопаний.

— І ніхто не бачив?

— Ніхто, Боря, ніхто. Правда, одна бабка, що живе через дорогу від відеотеки, сказала, що чула галас і крики, але через вікно не виглядала, бо таке щовечора чує, коли з відеотеки вивалює народішко. Словом, Пиж лежав у кущах цілу ніч. Може, він був би живим… якби вчасно йому допомогли.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Добро не оставляйте на потом
Добро не оставляйте на потом

Матильда, матриарх семьи Кабрелли, с юности была резкой и уверенной в себе. Но она никогда не рассказывала родным об истории своей матери. На закате жизни она понимает, что время пришло и история незаурядной женщины, какой была ее мать Доменика, не должна уйти в небытие…Доменика росла в прибрежном Виареджо, маленьком провинциальном городке, с детства она выделялась среди сверстников – свободолюбием, умом и желанием вырваться из традиционной канвы, уготованной для женщины. Выучившись на медсестру, она планирует связать свою жизнь с медициной. Но и ее планы, и жизнь всей Европы разрушены подступающей войной. Судьба Доменики окажется связана с Шотландией, с морским капитаном Джоном Мак-Викарсом, но сердце ее по-прежнему принадлежит Италии и любимому Виареджо.Удивительно насыщенный роман, в основе которого лежит реальная история, рассказывающий не только о жизни итальянской семьи, но и о судьбе британских итальянцев, которые во Вторую мировую войну оказались париями, отвергнутыми новой родиной.Семейная сага, исторический роман, пейзажи тосканского побережья и прекрасные герои – новый роман Адрианы Трижиани, автора «Жены башмачника», гарантирует настоящее погружение в удивительную, очень красивую и не самую обычную историю, охватывающую почти весь двадцатый век.

Адриана Трижиани

Историческая проза / Современная русская и зарубежная проза
Адам и Эвелин
Адам и Эвелин

В романе, проникнутом вечными символами и аллюзиями, один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены, как историю… грехопадения.Портной Адам, застигнутый женой врасплох со своей заказчицей, вынужденно следует за обманутой супругой на Запад и отважно пересекает еще не поднятый «железный занавес». Однако за границей свободолюбивый Адам не приживается — там ему все кажется ненастоящим, иллюзорным, ярмарочно-шутовским…В проникнутом вечными символами романе один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены как историю… грехопадения.Эта изысканно написанная история читается легко и быстро, несмотря на то что в ней множество тем и мотивов. «Адам и Эвелин» можно назвать безукоризненным романом.«Зюддойче цайтунг»

Инго Шульце

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза