Печера ідей

^{Я замислююсь на якусь хвилю, а тоді невпевнено бурмочу:}

^{— Може, це вірш?..}

^{— А що значить цей вірш?}

^{Я відповідаю по хвилі:}

^{— Що істину неможливо пізнати розумом… Або що істину важко знайти…}

^{Монтал видається розчарованим.}

^{— Нам і так відомо, що Істину важко знайти, — зауважує він. — Цей висновок не може бути Істиною… адже в такому разі Істина була б нічим. А щось мусить бути, чи не так? Тож скажи мені: яка кінцева ідея, у чому полягає ключ до тексту?}

^{— Не знаю! — кричу я.}

^{Монтал усміхається, але усмішка його гірка.}

^{— Може, ключ — це твоя досада? — каже він. — Той гнів, який ти зараз почуваєш до мене?.. Чи та насолода, якої ти зазнав, коли уявляв собі, як розважаєшся з гетерою?.. Чи той голод, який ти відчував, коли я барився з їжею?.. Чи надто повільна робота твоїх кишок?.. Може, це і є єдині ключі? Навіщо шукати їх у тексті? Вони — у наших власних тілах!}

^{— Перестань гратися зі мною! — кричу. — Я хочу знати, як ця книжка пов’язана з віршем мого батька!}

^{Монталове обличчя набирає серйозного виразу, і він, немовби читаючи, проказує втомленим голосом:}

^{— Я вже казав тобі, що цей вірш написав Філотекст Херсонеський, фракійський письменник, який у зрілому віці жив у Афінах і відвідував Платонову Академію. На основі власного вірша Філотекст витворив ейдетичні образи «Печери ідей». На обидва ці твори його надихнули реальні події, що сталися в той час у Афінах, а саме — колективне самогубство членів секти, схожої на ту, що описана в книжці. Цей випадок справив на Філотекста сильне враження, він бачив у ньому доказ того, що Платон помилявся: що насправді ми, люди, вибираємо зло не через незнання, а підпорюючись внутрішньому пориву, чомусь недовідомому, що ховається в кожному з нас і чого не можна ні пізнати розумом, ні пояснити словами…}

^{— Але ж історія довела, що Платон мав рацію! — із запалом вигукую. — Люди нашої доби — ідеалісти, які присвячують себе роздумам, читанню та пошуку прихованого змісту в текстах… Серед нас багато філософів і перекладачів… Ми твердо віримо в існування Ідей, яких не можемо сприйняти відчуттями… Містами правлять найкращі з нас… Жінки й чоловіки працюють в однакових царинах і мають однакові права. У світі панує мир. Насильство цілковито викорінено і…}

^{Вираз Монталового обличчя дратує мене. Я уриваю свою емоційну промову й запитую:}

^{— Що таке?}

^{Глибоко зітхаючи, із почервонілими й вологими очима, він відповідає:}