Печера ідей

^{— Це одна з тих речей, синку, які Філотекст задумав довести своїм твором: світ, який ти описуєш… світ, у якому ми живемо… наш світ… не існує. І, ймовірно, ніколи не існуватиме, — каже він і похмуро додає: — Єдиний світ, що існує, — це світ того твору, який ти переклав: післявоєнні Афіни, місто, виповнене божевіллям, екстазом та ірраціональними чудовиськами. Саме цей світ реальний, а не наш. Саме тому я попередив тебе, що «Печера ідей» впливає на існування світу…}

^{Я пильно дивлюся на Монтала. Здається, він говорить серйозно, хоч і всміхається.}

^{— Тепер я бачу, що ти справді геть божевільний! — кажу я йому.}

^{— Ні, синку. Пригадай лишень.}

^{Раптом усмішка його стає добротливою, так, наче ми ділимо з ним одне спільне горе. Він каже:}

^{— Пам’ятаєш, як у сьомому розділі Філотекст побився об заклад із Платоном?}

^{— Авжеж. Платон стверджував, що неможливо написати книжку, яка б містила всі п’ять ступенів пізнання. Але Філотекст засумнівався в цьому…}

^{— Саме так. Отож: «Печера ідей» — це результат їхньої суперечки. Завдання видавалося Філотекстові вкрай складним: як написати твір з усіма п’ятьма платонівськими ступенями пізнання?.. Якщо пригадуєш, перші два — прості: це ім’я, тобто назва речі, і визначення — наші слова, які стосуються цієї речі. Обидва вони є в будь-якому звичайному тексті. Але третій ступінь, образ, уже становив проблему: як створити образи, що не були би простими визначеннями, як надати форми істотам і речам поза писаним словом? Тоді Філотекст вигадав ейдезис…}

^{— Що? — не ймучи віри, перебиваю його. — «Вигадав»?}

^{Монтал киває із серйозним виразом.}

^{— Ейдезис — це Філотекстів винахід. Завдяки йому образи стали вільними, незалежними… більше не зв’язаними тим, що написано, — тепер їх обмежувала тільки уява читача… Якийсь розділ, наприклад, міг приховувати образ лева або дівчини з лілією!..}

^{Я усміхаюся, слухаючи його нісенітниці.}

^{— Тобі не гірше за мене відомо, що ейдезис — це художній засіб, який застосовували деякі грецькі письменники…}