Печера ідей

^{— Ні! — нетерпляче уриває мене Монтал. — Філотекст вигадав його виключно для потреб цього твору! Дослухай мене до кінця, і ти все зрозумієш!.. Отож, проблема з третім ступенем була розв’язана… Однак лишалися ще два найважчі рівні… Як досягнути четвертого, пізнавальної бесіди? Очевидно, потрібен був голос із-поза тексту, голос, який «бесідував» би про те, що читає читач… персонаж, який спостерігав би за розвитком сюжету з відстані… Цей персонаж не міг бути сам-один, адже четвертий ступінь вимагає певного діалогу… Отже, потрібні були щонайменше дві дійові особи поза твором… Але хто це мав би бути і як пояснити читачеві їхню появу?..}

^{Монтал замовкає і з задоволеним виразом зводить брови. Відтак мовить далі:}

^{— Відповідь Філотекстові підказав його власний вірш, а саме — строфа, у якій мовиться про «перекладача в зачині у безумця»: найвідповідніший спосіб досягти четвертого ступеня — це додати кількох начебто перекладачів… Один із них «перекладав» би твір, коментуючи його у примітках, а решта в тій чи тій формі взаємодіяли б із ним… Ось таким вивертом нашому письменникові вдалося ввести у текст четвертий ступінь. Однак лишався ще п’ятий, найважчий — сама Ідея!..}

^{Монтал знову спиняється, коротко сміється й каже:}

^{— Сама Ідея — це той ключ, який ми з тобою марно шукали від самого початку. Філотекст не вірить у її існування, і тому ми її не знайшли… Але, урешті-решт, вона таки є тут — у нашому пошуку, у нашому бажанні знайти її… — він усміхається ширше й закінчує: — Отже, Філотекст виграв заклад.}

^{Коли Монтал замовкає, я недовірливо бурмочу:}

^{— Ти геть божевільний…}

^{Безвиразне Монталове обличчя дедалі блідшає.}

^{— Справді, я божевільний, — визнає він. — Але тепер я знаю, навіщо грав із тобою, а потім викрав і ув’язнив тут. Власне кажучи, я зрозумів це тоді, коли ти сказав мені, що вірш, на якому ґрунтується цей твір, написав твій батько… Бо ж я також упевнений у тому, що його написав мій батько… який теж, як і твій, був письменник.}

^{Я не знаю, що й казати. Чимраз смутніший, Монтал провадить далі:}

^{— Ми — одні з образів цієї книжки, хіба ти не бачиш? Я — безумець, що тримає тебе «в зачині», як сказано у вірші, а ти — перекладач. А нашого батька, чоловіка, що дав життя тобі, мені й усім героям «Печери ідей», звати Філотекст Херсонеський.}

^{Мене проймає дрож. Я обводжу поглядом темну камеру, стіл зі згортками папірусу, каганець, бліде Монталове обличчя й белькочу:}

^{— Це неправда… Я… у мене є власне життя… У мене є друзі!.. Я знаю дівчину на ім’я Єлена… Я не персонаж твору… Я живий!..}