Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Бандера і Стецько, які знали, що ніякого підпілля на Україні немає, вирішили послати мене на Україну для того, щоб передати в 3Ч ОУН відомості про нібито діюче підпілля і нібито існуючий Провід ОУН на західноукраїнських землях. Це, на думку Бандери і Стецька, дало б їм можливість гендлювати цими «інформаціями» перед чужоземними розвідками і отримувати за них гроші. Для мене було абсолютно ясним, що Бандера й Стецько приносять мене в жертву своїм особистим інтересам і інтересам капіталістичних розвідок, але, побоюючись розправи на випадок відмови, я дав згоду виконати їх завдання, а коли прибув на Україну і побачив, що в дійсності ніякого підпілля немає, зразу ж зголосився до органів Державної Безпеки.

З травня 1951 року по теперішній час я живу на рідній землі. За цей час я мав можливість наочно переконатися, наскільки мерзенною, брехливою і злочинною є діяльність націоналістичних центрів за кордоном та їх ґлаварів. Як тяжкий кошмар, я згадую свою діяльність в т. зв. Службі Безпеки 3Ч ОУН, котра в угоду Бандері, Стецькові та другим членам Проводу була скерована проти українського народу і української еміграції.

Яке ж дійсне становище в Україні, що з ним я зустрівся чоло-в-чоло, ще як тільки моя нога, ідучи стежками злочинів Проводу 3Ч ОУН і Бандери, ступила на килим рідних лісів і полів?

Я переконався, що дійсність, серед якої живе український народ, переходить всі сподівання, що з кожним днем переростає найсміливіші мрії.

При перших кроках на рідній землі я побачив всю безглуздість злонавмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників.

Я — живий свідок тих колосальних досягнень, які заіснували в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський Уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність всього українського народу, а зокрема, населення західних областей.

Грандіозна розбудова промислових центрів всієї України, як теж Західної, особливо вугільних, газових і нафтових басейнів, спорудження численних гідро-, теплоелектростанцій, відбудова знищених і побудова нових міст, небувалий розвиток економіки і піднесення сільського господарства висунули Радянську Україну далеко вперед перед багатьма країнами Західної Європи.

Активна діяльність Радянської України на міжнародному форумі, як однієї з засновників Організації Об’єднаних Націй, участь України в міжнародних виставках, а в тій черзі в Марселі, блискучі успіхи українських республіканських хорових і танцювальних ансамблів — це беззаперечний атестат суверенності Радянської України.

Таким чином сама радянська дійсність показала, що на Україні не може бути грунту для існування націоналістичного підпілля, а тим більше для підривної роботи шпигунської диверсійних груп, що їх засилається з-за кордону.

Що це так, красномовно свідчить відоме вам з преси та радіо звернення Кука Василя Степановича до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном.

Можливо дехто з вас має деякі сумніви щодо розповіді Кука про дійсне положення на Україні, то я ще раз хочу ствердити, що це правда, і сказати з цього приводу декілька слів.

Давно вже всі, хто засліплений в свій час гаслами націоналістичних провідників, вірячи, що ті насправді кличуть на чесний бій український народ, розібралися що до чого, переконались, що їх найкращі сподівання вспромозі здійснити лише Радянська влада, і зараз залюбки трудяться, щоб піднести в славі свою Батьківщину. Цієї правди бояться главарі ОУН і роблять все можливе, щоб приховати її перед членством, й тому не дивно, що навіть я, член Проводу, став жертвою обману Бандери, Стецька, Ленкавського і тієї брехливої пропаганди, співавтором якої в свій час був і я, яка продовж років кричить про невдоволення українського народу рідною владою, про масові репресії і розстріли, про голод і злидні на Україні. А що вже говорити про низових націоналістів і всю трудову українську еміграцію, які ще й сьогодні знаходяться в полоні цього організованого злочинного обману.

Зустрівшись віч-на-віч з щастям українського народу, яке він осягнув в Радянській Батьківщині, я прийшов до твердого висновку, що найважчим злочином було б руйнувати його, як цього вимагали постійно від мене і інших Бандера, Стецько, Підгайний і Провід 3Ч ОУН.

Я зрозумів, що той, хто бажає щастя власному народові, не сміє виконувати накази тільки цих політичних авантюристів, які, жонглюючи перед очима членів і симпатиків ОУН високопарними гаслами про боротьбу за самостійну Україну, насправді розчинили і розмісили багно розколів, гризні, міжусобиць, щоб тільки задовольнити власні вождівські амбіції та пристрасті і в такий спосіб мати змогу перекочовувати від американської розвідки до англійської, від англійської до італійської, а там ще й до боннської і наввипередки один перед другим стати торгівцями-продавцями живого товару — голів своїх друзів.