Піранезі

Хоча цього задосить для короткої добросусідської розмови, такі зауваги не вказують на широкий чи глибокий розум. Однак мені спадало на думку, що птахи можуть володіти більшою мудрістю, ніж видається на перший погляд, мудрістю, що відкривається лише опосередковано й час від часу.

Якось — тоді був осінній вечір — я дістався Входу Дванадцятої Південно-Східної Зали, маючи намір пройти крізь Сімнадцятий Вестибюль. Я побачив, що не маю змоги туди ввійти: Вестибюль був повен птахів, і всі ці птахи літали. Вони колували й кружляли по спіралі так, що виходив стрімкий танок. Вони наповнювали Вестибюль, наче стовп диму, який подекуди ставав темнішим і щільнішим, а тоді — світлішим і легшим. Я вже бачив цей танок кілька разів, завжди ввечері та в останні місяці року.

Іншим разом я ввійшов до Дев’ятого Вестибюля й побачив, що він повен маленьких пташечок. Вони належали до різних видів, але здебільшого то були горобці. Не встиг я ступити кілька кроків за порогом Вестибюля, як чималий їхній гурт здійнявся в Повітря. Вони разом стрімко полетіли до Східної Стіни, тоді — до Південної, а відтак розвернулися та облетіли мене по нещільній спіралі.

— Доброго ранку, — промовив я. — У вас, сподіваюся, все гаразд?

Більшість пташок розлетілася й посідала в різних місцях, але кілька — можливо, десяток — полетіли до Статуї Садівника в Північно-Західному Кутку. Вони залишалися там секунд із тридцять, а тоді, не розлучаючись, піднялися до Статуї, що стоїть вище на Західній Стіні, — Жінки, що несе Вулик. Птахи залишалися на Статуї Жінки, що несе Вулик, близько хвилини, а тоді полетіли геть.

Я замислився, чому з-поміж усіх Статуй у Вестибюлі, яких було близько тисячі, маленькі пташечки вирішили сісти на ці дві. Мені спало на думку — просто так, знічев’я, — що про обидві ці Статуї можна сказати, буцімто вони символізують Працьовитість. Садівник літній і зігнутий, але все-таки віддано копає свій сад. Жінка віддається своєму фаху, бджолярству, а Вулик, який вона несе, повен бджіл, які також терпляче виконують свою роботу. Чи не кажуть мені птахи, що я також маю бути працьовитим? Це здавалося малоймовірним. Я, зрештою, й без того працьовитий! Тоді я саме прямував до Восьмого Вестибюля, щоб порибалити. Ніс рибальські сіті на плечі, а також пастку на омарів, виготовлену зі старого відра.

Пересторога птахів — якщо це була саме пересторога — на перший погляд видавалася безглуздою, та я все ж вирішив продовжити цей незвичний ланцюжок роздумів і побачити, куди він мене заведе. Того дня я спіймав сімох рибин і чотирьох омарів. І нічого не викинув.

Тієї ночі надійшов Вітер із Заходу, що приніс несподівану Бурю. Припливи стали бурхливими, а риб віднесло зі звичних Зал далеко в Море. Наступні два дні риби не було взагалі, і, якби я не дослухався до перестороги птахів, то майже не мав би харчу.

Цей досвід спонукав мене сформулювати гіпотезу: можливо, мудрість птахів живе не в окремій особині, а в зграї, гурті. Я спробував вигадати експеримент, за допомогою якого можна перевірити це припущення. На мою думку, проблема в тому, що неможливо знати заздалегідь, коли відбудуться такі події; тож єдиним доцільним планом дій є уважне багатомісячне (швидше навіть багаторічне) спостереження й ретельне ведення записів. На жаль, наразі так діяти неможливо, позаяк у мене забирає дуже багато часу робота з Однодумцем (я, звісно, маю на увазі наш пошук Великого й Таємного Знання).

Одначе я записую те, що сталося цього ранку, з думкою саме про цю гіпотезу.

Я ввійшов до Другої Північно-Східної Зали й побачив, що вона повна різних дрібних птахів, як раніше Дев’ятий Вестибюль. Я бадьоро гукнув їм: «Доброго ранку!»

Близько двадцяти птахів негайно пурхнули до Північної Стіни й посідали на Високі Статуї. А відтак стрімко полетіли до Західної Стіни.

Я згадав, що попереднього разу ця поведінка була вступом до послання.

— Я пильную! — гукнув я їм. — Що ви бажаєте мені сказати?

А далі дуже ретельно спостерігав за їхніми діями.

Птахи розділилися на дві групи. Одна полетіла до Статуї Янгола-Сурмача; друга — до Статуї Корабля, що пливе маленькими Хвильками.

— Янгол із сурмою й корабель, — мовив я. — Чудово.

Перша група перелетіла до Статуї Чоловіка, що читає велику Книжку; друга перелетіла до Статуї Жінки, що показує великий Таріль або Щит; на Щиті зображено Хмари.

— Книжка та хмари, — сказав я. — Так.

Урешті перша група підлетіла до Статуї малої Дитини, що нахилила Голову, щоб поглянути на Квітку, яку тримає в Руці; Голова Дитини вкрита Кучерями, такими неслухняними, що вони подібні до пелюсток; друга група птахів підлетіла до Статуї Лантуха з Зерном, яке пожирає Орда Мишей.

— Дитина й миші, — проказав я. — Чудово. Розумію.

Птахи розсіялися по різних куточках Зали.

— Дякую! — гукнув я їм. — Дякую!

Якщо вважати мою гіпотезу правильною, то це, безумовно, найскладніше висловлювання, з яким до мене звернулися птахи. Яке його значення?