Піранезі

Я побачив видіння! У тьмяному Повітрі над сірими Хвилями завис сяйливий білий хрест. Він палахкотів білизною, сяяв набагато яскравіше за Стіну Статуй позаду себе. Це було прекрасно, та я не розумів, що переді мною. А за мить надійшло щось на кшталт осяяння: це аж ніяк не хрест, а щось величезне й біле, і воно стрімко лине до мене з Вітром.

Що це може бути? Напевно, птах, але якщо я розгледів його з такої відстані, то він значно більший за тих, до яких я звик. Він летів далі, просто на мене. У відповідь на його розправлені крила я розкинув руки, неначе збираючись його обняти. Я заговорив уголос. Здається, хотів сказати: «Прошу сюди! Прошу сюди!», — але Вітер забрав у мене подих, і вийшло лише: «Сюди! Сюди!».

Птах проплив високими Хвилями, жодного разу не змахнувши крилами. Він надзвичайно спритно й легко схилився трохи вбік, аби пролетіти крізь Вхід, який розділяв нас. Розмах його крил був ширший навіть за Двері. Я знав, хто це! Альбатрос!

І все ж він продовжував летіти просто до мене, і мені блиснула надзвичайно дивна думка: а може, нам з альбатросом призначено долею злитись і ми разом станемо істотою геть іншого штибу — Янголом? Ця думка одночасно викликала захват і страх, але я все одно стояв на місці з розкинутими руками, імітуючи політ альбатроса. (Я уявив, як здивується Однодумець, коли я влечу до Другої Південно-Західної Зали на Янгольських Крилах, несучи йому послання Миру й Радості!) Моє серце стрімко забилося.

Щойно він досяг мене — щойно я подумав, ніби ми зіткнемося, наче Планети, та станемо єдиним цілим, — я видав якийсь засапаний крик: «А-а-а-а-а-ах!». Тієї ж миті відчув, як мене полишає якесь напруження, що накопичувалось у мені, але про яке я досі не знав. Наді мною пролетіли величезні білі крила. Я відчув рух і запах Повітря, яке принесли із собою ті крила, різкий, солоний, дикий запах Далеких Припливів і Вітрів, що нескінченно блукали Залами, яких я ніколи не побачу.

В останню мить альбатрос промайнув над моїм лівим плечем. Я впав на Хідник. Птах несамовито, панічно замахав крилами, викинув уперед тонкі рожеві ноги й повалився з Повітря якоюсь купою на Хідник. У Повітрі він був дивовижною істотою — Небесною Істотою, — зате на Кам’яному Хіднику був смертним і підвладним такому ж сорому та незграбності, як інші смертні[8].

Ми піднялися. Тепер, опинившись на сухому Хіднику, він здавався як ніколи великим: його голова доходила мені мало не до грудини.

— Дуже радий тебе бачити, — сказав я. — Вітаю. Я Мешканець цих Зал. Один із Мешканців. Є ще один, але він не любить пташок, тож ти його, напевне, не побачиш.

Альбатрос широко розкинув крила й витягнув шию до Стелі. Видав якесь гортанне цокання та дзижчання — напевно, привітався зі мною. Його крила з тильного боку були темні, майже чорні, з білою плямою у формі зірки на кожному.

Я повернувся до своєї роботи — збору водоростей. Альбатрос обійшов Залу. Його сірувато-рожевуваті ноги гучно ляскали по Хіднику. Він надходив час від часу й дивився, що я роблю, так, ніби це його цікавило.

Наступного дня я повернувся. Альбатрос піднявся Сходами й вивчав Сорок Третій Вестибюль. Але на цьому все не скінчилося. Уявіть мою радість, коли я дізнався, що у Вестибюлі тепер ховається двоє альбатросів! До нього долучилася дружина! (Чи, може, перший альбатрос був самицею, а то був її чоловік. Стосовно цього я мав недостатньо відомостей, щоб бути певним.) Новий альбатрос мав інакший візерунок на задньому боці крил — із білих цяток, подібних до краплин срібного дощу. Двоє альбатросів розкинули крила й затанцювали одне довкола одного. Вони тицяли дзьобами на Стелю й видавали радісний вереск; вони стикалися довгими рожевими дзьобами, виражаючи радість.

Кілька днів по тому я відвідав їх ізнову. Цього разу вони здавалися тихішими, й у Вестибюлі панувала атмосфера відчаю та смутку. Альбатрос, якого я вважав самцем (той, що мав зірочки на крилах), підібрав у Нижній Залі скількись водоростей. Брав їх грудки дзьобом і складав їх на купу. За кілька хвилин він розчарувався у своєму творінні, знову зібрав грудки водоростей і спробував скласти їх в іншому місці. Він виконав цю дію близько десятка разів.

— Здається, я розумію твою проблему, — сказав я. — Ти прийшов сюди звити гніздо. Але не можеш відшукати потрібних матеріалів. Є лише холодні мокрі водорості, а тобі, щоб зробити затишне гніздо для свого яйця, потрібно щось сухіше. Не турбуйся. Я тобі допоможу. У мене є запас сухих водоростей. Я не птах, але впевнений, що з них вийде надзвичайно годящий будівельний матеріал. От зараз і піду по них.

Альбатрос із зірочками розкинув крила й витягнув шию, показав дзьобом на Стелю й оглушливо клацнув. Я подумав, що так він виражає ентузіазм.