Піранезі

— Ну, — заговорив я, — припустімо, ти назвеш мені Залу, розташовану за багато днів шляху звідси. Якщо я вже її відвідував, то зможу негайно розповісти тобі, як туди дістатися. Назвати кожну Залу, яку треба пройти. Описати помітні Статуї, які ти побачиш на Стінах, а також із певною точністю назвати їхнє положення: під якою Стіною вони стоять, Північною, Південною, Східною чи Західною, а також як далеко вздовж Стіни вони стоять. Також я зможу перелічити всі…

— А як щодо Баттер-Сі? — запитав Однодумець.

— Гм… Що?

— Баттер-Сі. Пам’ятаєш Баттер-Сі?

— Ні… Я… Баттер-Сі?

— Так.

— Я не розумію…

Я чекав на пояснення від Однодумця, та він мовчав. Видно було, що він уважно стежить за мною, і я був певен, що це запитання вкрай важливе для його досліджень, але як слід відповісти, не мав ані найменшого уявлення.

— Немає такого слова — «Баттер-Сі», — урешті сказав я. — Воно не має означуваного. У Світі немає нічого, що відповідало б цьому поєднанню звуків.

Однодумець і далі мовчав. Він усе ще напружено на мене дивився. Я стривожено дивився на нього.

А тоді вигукнув:

— О! — бо мене раптом осяяло. — Я розумію, що ти робиш!

Я засміявся.

— І що я роблю? — запитав з усмішкою Однодумець.

— Тобі потрібно з’ясувати, чи кажу я правду. Я щойно сказав, що можу описати шлях до будь-якої Зали, яку раніше відвідував. Але ти ніяк не можеш визначити, чи правдива моя заява. Наприклад, якби я описав Шлях до Дев’яносто Шостої Північної Зали, ти не знав би, чи точні мої вказівки, бо ніколи там не бував. Тож ти поставив мені запитання з безглуздим словом — «Баттер-Сі». Ти вельми хитро обрав слово, яке звучить схоже на назву місця. Місця, де вивантажена батареями Тирса. Отже, якби я сказав, що пам’ятаю Баттер-Сі, а відтак описав шлях туди, ти здогадався б, що я брешу. Ти здогадався б, що я просто вихваляюся. Тож ти поставив контрольне запитання.

— Саме так, — підтвердив він. — Саме це я й роблю.

Ми обидва засміялися.

— Маєш ще якісь запитання до мене? — спитав я.

— Ні. Кінець, — він уже зібрався відвернутися, щоби ввести дані у свій блискучий пристрій, але щось у мені привернуло його увагу, й він спантеличено поглянув на мене.

— Що таке? — запитав я.

— Твої окуляри. Що з ними сталося?

— Мої окуляри?

— Так, — сказав він. — Вони мають дещо… дивний вигляд.

— Що ти маєш на увазі?

— Дужки щільно обмотані якимись смугами, — пояснив він. — А кінці звисають із боків.

— А! Розумію, — сказав я. — Так! Дужки моїх окулярів постійно відпадають. Спершу — ліва. А потім — права. Солоне Повітря роз’їдає пластик. Я експериментую з різними способами ремонту. На ліву дужку наніс смуги риб’ячої шкіри та рибний клей, а на праву намотав морські водорості. З ними успіху менше.

— Авжеж, — сказав він. — Не сумніваюся.

У Залах під нами надійшов Приплив і вдарив об Стіну. «Бум». Він відступив, помчав уперед, крізь Двері, та вдарив об Стіну Наступної Кімнати. «Бум. Бум. Бум». І знову відступив; знову помчав уперед. «Бум». Друга Південно-Західна Зала вібрувала, неначе зачеплена струна музичного інструмента.

Однодумець здавався стривоженим.

— Судячи зі звуку, це було дуже близько, — сказав він. — Хіба нам не варто звідси забратися?

Він не розуміє Припливів.

— У цьому немає потреби, — запевнив я.

— Гаразд, — мовив він. Одначе не заспокоївся. Він вирячив очі, а його дихання пришвидшилося й стало менш глибоким. Він позирав то на одні Двері, то на інші, неначе очікував, що крізь них щомиті поллється Вода.

— Не хочу потрапити в пастку, — мовив він.

Якось Однодумець був у Восьмій Північній Залі. У Десятому Вестибюлі почався сильний Приплив із Північних Зал, а за кілька секунд такий самий сильний Приплив надійшов зі Східних Зал до Дванадцятого Вестибюля. У довколишні Зали, зокрема в ту, де перебував Однодумець, вилилася колосальна кількість Води. Води підхопили Однодумця й понесли геть, за Двері, б’ючи ним об Стіни та Статуї. Він кілька разів занурювався повністю й гадав, що потоне. Урешті Припливи викинули його на Хідник Третьої Західної Зали (за сім Зал від того місця, де він був). Там я і знайшов його. Я приніс йому ковдру й гарячого супу з морських водоростей і мідій. Він пішов геть без жодного слова, щойно зіпнувся на ноги. Куди він подався, я не знаю. (Правду кажучи, ніколи не знаю, куди він іде.) Це сталося Шостого Місяця Року, коли я дав назви Сузір’ям. Відтоді Однодумець боїться Припливів.

— Небезпеки немає, — сказав я йому.

— Ти певен? — запитав він.

«Бум. Бум».

— Так, — відповів я. — За п’ять хвилин Приплив досягне Шостого Вестибюля та підійметься Сходами. Другу Південну Залу — за дві Зали на схід звідси — буде затоплено на годину. Але Води буде щонайбільше по кісточки, і до нас вона не дійде.

Він кивнув, однак його тривога залишалася сильною, і невдовзі він пішов.