Піранезі

Янгол із сурмою й корабель. Янгол із сурмою вказує на послання. Радісне послання? Можливо. Але янгол також може нести суворе чи похмуре послання. Отже, характер послання, добре воно чи погане, залишається незрозумілим. Корабель указує на подолання значних відстаней. Послання здалеку.

Книжка і хмари. Книжка містить Письмена. Хмари щось приховують. Письмена, які чомусь є незрозумілими.

Дитина й миші. Дитина символізує Невинність. Миші пожирають зерно. Його кількість мало-помалу зменшується. Невинність, яка зношується чи руйнується.

Тож, як я розумію, птахи сказали мені саме це. Послання здалеку. Незрозумілі Письмена. Руйнування невинності. Цікаво.

Я зачекаю, доки мине певний час — скажімо, кілька місяців, — а тоді знову розгляну це висловлювання, щоб побачити, чи не проллють на нього світло подальші події (і навпаки).

Адді Домар

ЗАПИС ВІД П’ЯТНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Цього ранку в Другій Південно-Західній Залі Однодумець сказав:

— Я сьогодні працюватиму над ритуалом, тож ти, певно, не захочеш тут затримуватися.

Ритуал — це практика церемоніальної магії, шляхом якої Однодумець планує звільнити Велике й Таємне Знання від того, що тримає його в полоні у Світі, й передати його нам. Наразі ми провели його чотири рази, щоразу в дещо інакшій версії.

— Я вніс певні зміни, — продовжив він, — і хочу почути, як вони звучать, так би мовити, на місці подій.

— Я тобі допоможу, — завзято сказав я.

— Чудово, — промовив він. — Тільки не балакай забагато. Мені потрібна зосередженість. Ясність.

— Безперечно, — відповів я.

Сьогодні на Однодумцеві був костюм сірого кольору з білою сорочкою та чорними черевиками. Він поклав свій блискучий пристрій на Порожній Постамент.

— Це виклик, а під час викликів провидцеві слід стояти обличчям на схід, — зауважив він. — Де схід?

Я показав.

— Так, — сказав він.

— Де стати мені?

— Де забажаєш. Це не має значення.

Я вмостився за два метри на Південь від того місця, де стояв він, і вирішив, що стану обличчям на Північ, себто до нього. Насправді я не маю жодних відомостей чи знань про ритуали, але це положення видавалося мені доречним для учня, покірного й водночас пов’язаного з Тлумачем Таємниць.

— Що мені робити? — запитав я.

— Нічого. Просто стій тихо, як я вже просив.

— Я зосереджуся на переданні тобі сили свого Духу, — сказав я.

— Чудово. Добре. Так і зроби. — Він ненадовго повернувся до свого блискучого пристрою, перевіряючи щось. — Гаразд, — додав він. — До цієї, першої частини ритуалу я вніс найбільше змін. Досі я просто закликав знання та просив його прийти до мене, віддатися мені. Схоже, це нічого мені не дало, тож замість цього я викликатиму дух Адді Домара.

— Хто чи що це таке — Адді Домар? — запитав я.

— Король. Давно померлий. Той, хто володів знанням. Чи принаймні його частиною. Я успішно просив його про допомогу під час інших ритуалів, зокрема… — Однодумець раптово зупинився й на якусь мить ніби спантеличився. — Я успішно викликав його в минулому, — закінчив він.

Однодумець прибрав шляхетної пози Тлумача Таємниць. Випрямив спину, розправив плечі й підняв голову. Тепер він нагадував мені Статую Ієрофанта[9] в Дев’ятнадцятій Південній Залі.

Раптом до мене дійшло значення його слів.

— О! — вигукнув я. — Ти ще ніколи не казав, що знаєш ім’я одного з Мертвих! А знаєш, котрий із них він? Якщо так, то скажи, будь ласка! Я був би дуже радий називати його на ім’я, коли офірую йому їжу й питво!

Однодумець відірвався від своїх справ і нахмурився.

— Що? — перепитав він.

— Мертві, — завзято продовжив я. — Якщо ти дійсно знаєш ім’я одного з них, то прошу, скажи, котрому з них воно належить.

— Що-що? Не розумію. Котрому з кого що належить?

— Ти сказав, що в минулі часи один чи кілька Мертвих володіли Знанням. А відтак його втратили. Тож я захотів дізнатися, котрий із них то був. Чоловік із Коробкою з-під Печива? Прихована Людина? Чи хтось із Людей Алькову?

Однодумець отетеріло витріщився на мене.

— Коробка з-під печива… Про що ти? А, стривай. Це якось стосується тих кісток, які ти знайшов? Ні. Ні, ні, ні, ні, ні. Вони не… Це не… Ох, на Бога! Хіба я щойно не казав, що мені потрібно зосередитися? Хіба не казав от щойно? Можна зараз без цього? Я намагаюся розібратися з цим ритуалом.

Мені вмить стало соромно. Я заважав важливій роботі Однодумця.

— Так, звісно, — відповів я.

— Мені ніколи відповідати на запитання, що не стосуються справи, — різко додав він.

— Вибач.

— Було б чудово, якби ти просто помовчав.

— Я помовчу, — запевнив я. — Обіцяю.

— Чудово. Добре. Гаразд. На чому я зупинився? — промовив Однодумець. Глибоко вдихнув і знову завзято випрямився, задерши голову. Здійняв руки та звучним голосом кілька разів покликав Адді Домара в різні способи: «Прийди! Прийди!».

Запала тиша, він поступово опустив руки й розслабився.