Піранезі

♦ знову мультивітаміни та сірники

Цього року (того Року, коли до Південно-Західних Зал прибули Альбатроси) він наразі дав мені:

♦ ще 3 пластикові миски. Ці — найкращі: вони яскраві, тож їх легко побачити. Одна помаранчева, а дві — різних відтінків зеленого.

♦ 4 коробки сірників

♦ 3 пляшечки вітамінів

♦ пару нових черевиків!

Я дуже багато чим завдячую щедрості Однодумця. Без нього я не спав би в теплі й добрі у своєму спальному мішку під час Зими. Не мав би зошитів, у яких можна занотовувати думки.

При цьому я часом замислююся, чому Будинок дає більше різних предметів Однодумцеві, ніж мені, надає йому спальні мішки, взуття, пластикові миски, бутерброди із сиром, зошити, шматочки різдвяного торта й багато іншого, тоді як мені здебільшого дає рибу. Гадаю, річ у тому, що Однодумець не так добре вміє дбати про себе, як я. Він не вміє рибалити. Ніколи (наскільки мені відомо) не збирає водоростей, не сушить їх і не зберігає, щоб розпалювати багаття чи смачно перекушувати; він не вичиняє риб’ячих шкірок, наче справжню шкіру (а вони корисні в багатьох справах). Якби Будинок не надавав йому всього цього, він цілком міг би загинути. Або ж (і це більш імовірно) мені доводилося би присвячувати чимало часу піклуванню про нього.

Ніхто з Мертвих не заявляє прав на ім’я Адді Домар

ЗАПИС ВІД ВІСІМНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Відколи я відвідував Мертвих, минуло вже кілька тижнів, тож сьогодні я це зробив. Відвідати їх усіх за один день — це серйозне досягнення, позаяк вони лежать на відстані в кілька кілометрів одне від одного. Я офірував кожному з них воду та їжу, а також латаття, яке зібрав у Затоплених Залах.

Біля кожної Ніші й кожного Постаменту я шепотів ім’я «Адді Домар». Сподівався, що хтось із них — той, кому належить це ім’я, — якимось чином повідомить про те, що його приймає. Та цього не сталося. Навпаки, стоячи на колінах перед кожною Нішею й кожним Постаментом, я відчував щось схоже на відмову, неначе це ім’я відштовхували.

Мандрівка

ЗАПИС ВІД ДЕВ’ЯТНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Сьогоднішній день я провів за звичними справами; риболовлею, збиранням водоростей, роботою над Каталогом Статуй. Надвечір зібрав трохи припасів і подався до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали.

Дорогою Будинок показав мені багато див.

У Сорок П’ятому Вестибюлі я побачив Сходи, що перетворилися на суцільну мідієву банку. Одна зі Статуй, що стоять уздовж Стіни на Сходах, майже вся заховалася під синьо-чорним панциром із мідій — вільними залишилися тільки половина пильного Обличчя та біла простягнута Рука. Я зробив ескіз Статуї у своєму Щоденнику.

У П’ятдесят Другій Західній Залі я натрапив на Стіну, омиту таким яскравим золотим Світлом, що Статуї неначе розчинялися в ньому. Далі пройшов до маленького Передпокою, в якому мало Вікон і панують прохолода й тінь. Я побачив Статую Жінки, що простягає широкий плаский Таріль, щоб із нього напилося Ведмежа.

На підступах до Сімдесят Восьмого Вестибюля Хідники були закидані Дрібними Камінцями. Спершу я бачив лиш окремі розсипи то там, то тут, але наблизившись до Вестибюля, пішов нерівною й підступною Підлогою з Гострих Каменів. У самому Вестибюлі під Уламками досі текла тонким шаром Вода. По Кутках нагромаджені Зламані Статуї.

Я йшов далі. У Вісімдесят Восьмій Західній Залі Хідник був вільний від Сміття, але я зіткнувся з іншою проблемою. У цій Залі угніздилася колонія сріблястих мартинів, і мій непроханий прихід до них викликав лють. Вони обурено заверещали й рушили до мене, б’ючи крилами й намагаючись мене клювати. Я махав руками й кричав, щоб їх віднадити.

Я досяг Сто Дев’яносто Другої Західної Зали. Став біля Єдиних Дверей і зазирнув усередину. Довколишні Зали були повні м’яко-блакитних Сутінок, але саме в цій Залі (яка, як я вже казав, не має Вікон) панувала темрява, її Статуї лишалися невидимими. Звідти віяло легким протягом, схожим на холодний подих.

Я не призвичаєний до Цілковитої Темряви. У Будинку дуже мало Темних Місць; можливо, то там, то тут трапляться Тінисті Кутки в Передпокоях або Куточки в Занепалих Залах, де Світло затуляють Уламки; але загалом у Будинку не темно. Навіть уночі Зорі яскраво світять у Вікна.

Мені видавалося, що для відповіді на запитання Однодумця (які Зорі видно з дверей до Зали?) потрібно буде лише встановити точну орієнтацію Зали, а тоді зазирнути до моїх Зоряних Мап. Але тепер, опинившись біля Дверей, я усвідомив, що цей план аж надто оптимістичний. Двері були приблизно чотири метри завширшки та одинадцять метрів заввишки, а це дуже багато для Дверей, але вкрай мало порівняно з безмежною шириною Неба. Я не міг сказати, які Зорі видно у Дверях, не провівши ночі в цій Залі й не побачивши на власні очі.

Ця перспектива мене не приваблювала.