Піранезі

Ясна річ, мені не терпілося розповісти Однодумцеві все про свою зустріч із Пророком. Надзвичайно важливо, щоб Однодумець якомога швидше дізнався про намір Пророка підказати 16 шлях до наших Зал. Від п’ятниці (дня зустрічі з Пророком) до сьогоднішнього дня (коли я мав зустрітися з Однодумцем) я повсюди шукав Однодумця, та не знайшов.

Цього ранку я ввійшов до Другої Південно-Західної Зали. Однодумець уже був там, і я негайно побачив, що він доволі стривожений. Він запхав руки в кишені, ходив туди-сюди, а його лице спохмурніло від притлумленого гніву.

— Я маю сказати тобі дещо важливе, — промовив я.

Він лише відмахнувся рукою від моїх слів.

— Це має зачекати, — продовжив Однодумець. — Мені треба з тобою поговорити. Я не казав тобі дечого про 22.

— Про кого? — перепитав я.

— Про свого ворога, — пояснив Однодумець. — Того, хто йде сюди.

— Тобто 16?

Пауза.

— О, так. Точно. 16. Я не можу їх запам’ятати — ці чудернацькі імена, які ти всьому даєш. Що ж, я не розповідав тобі дечого про 16. Насправді 16 цікавиш ти.

— Так! — вигукнув я. — Як не дивно, я вже знаю. Розумієш…

Але Однодумець мене перебив.

— Якщо 16 прийде сюди, — сказав він, — а я саме починаю думати, що це справді можливо, то 16 шукатиме тебе.

— Так, я знаю. Але…

Однодумець хитнув головою.

— Піранезі! Послухай! 16 захоче сказати тобі дещо — таке, чого ти не розумітимеш, але якщо ти це допустиш, якщо ти дозволиш 16 заговорити з тобою, то ці слова матимуть страшний ефект. Якщо ти послухаєш, як говорить 16, то наслідки будуть страшні. Божевілля. Жах. Я вже бачив, як це буває. 16 може знищити твої думки, просто заговоривши до тебе. 16 може вселити в тебе сумнів у всьому, що ти бачиш. 16 може вселити в тебе сумнів у мені.

Я був вражений. Навіть не уявляв, що хтось може бути таким лихим. Це лякало.

— І як мені захиститися? — спитав я.

— Так, як я вже казав тобі. Ховайся. Не дозволяй 16 себе побачити. А найголовніше — не слухай слів 16. Я знов і знов наголошую: це просто-таки життєво важливо. Ти маєш зрозуміти, що особливо вразливий для цієї… цієї сили, що нею володіє 16, оскільки ти вже й так психічно нестабільний.

— Психічно нестабільний? — перепитав я. — Що ти маєш на увазі?

На обличчі Однодумця промайнуло роздратування.

— Я ж тобі казав, — відповів він. — Ти дещо забуваєш. Повторюєшся. Ми говорили про це тиждень тому. Не кажи мені, що вже забув.

— Ні, ні, — запевнив я. — Я не забув.

Я замислився, чи не розповісти йому про свою гіпотезу, буцімто це його, а не моя пам’ять хибує, але тепер, зважаючи на всі обставини, видавалося, що це не на часі.

— Ну, що ж… — мовив Однодумець і зітхнув. — Це ще не все. Я маю сказати ще дещо й хочу, щоб ти зрозумів: для мене це так само боляче, як і для тебе. Якщо я дізнаюся, що ти слухав 16 і що 16 заразив тебе цим божевіллям, то це наражає на ризик мене. Ти ж розумієш? Є небезпека, що ти на мене нападеш. Ба більше, ймовірність цього дуже висока. 16 майже неодмінно спробує зманіпулювати тобою, щоб мені нашкодити.

— Нашкодити?

— Так.

— Який жах.

— Атож. А ще йдеться про твою гідність як людської істоти. Ти деградуєш, утратиш розум. Це дуже принизливо для тебе. Навіть уявити не можу, як ти захотів би існувати в такому стані. Правда ж?

— Так, — промовив я. — Так, гадаю, я не захотів би.

— Що ж, — сказав він і глибоко вдихнув. — За цих обставин, якщо я дізнаюся, що ти збожеволів, мені, мабуть, найкраще буде тебе вбити. Заради нас обох.

— Ого! — вигукнув я. Це було доволі несподівано.

Ненадовго запала тиша.

— А може, з плином часу, якщо мені допоможуть, я видужаю? — припустив я.

— Це малоймовірно, — відповів Однодумець. — І я в будь-якому разі не можу так ризикувати.

— А, — промовив я.

Знову запала тиша, тепер уже довша.

— Як ти мене вб’єш? — запитав я.

— Тобі не варто це знати, — сказав він.

— Так. Мабуть, не варто.

— Піранезі, не думай про це. Роби так, як я тобі сказав. За всяку ціну уникай 16 — і проблем у нас не буде.

— А чому ти не збожеволів? — запитав я.

— Що?

— Ти розмовляв із 16. Чому ти не збожеволів?

— Я вже казав тобі. У мене є певні способи самозахисту. До того ж, — мовив він, сумовито скрививши рота, — не можна сказати, ніби я геть невразливий. Бог свідок, зараз я через усе почуваюся напівбожевільним.

Ми знову поринули в мовчання. Гадаю, ми обидва перебували у стані шоку. А тоді Однодумець дещо натужно всміхнувся й постарався прибрати більш нормального вигляду. Йому блиснула думка.

— Звідки ти знав? — запитав він.

— Що? — промовив я.

— Здається, ти казав… Ти неначе казав, буцімто вже знаєш, що 16 тебе шукає. Саме тебе. Але як? Як ти міг це знати?

З його обличчя я зрозумів, що він намагається це збагнути.

Тепер настав час розповісти йому про Пророка. Слова вже крутилися на язиці. Я завагався й відповів:

— Це було мені відкрито. Будинком. Знаєш, як до мене приходять ці одкровення?

— А. Так. Авжеж. А що ти хотів мені сказати? Ти казав, що маєш розповісти мені дещо важливе.

Знову коротка пауза.

— Я бачив, як у Нижніх Залах, яких можна дістатися з Вісімнадцятого Вестибюля, плавав восьминіг, — відповів я.

— А, — промовив Однодумець. — Справді? Гарно.