Піранезі

Він трохи помовчав. Здавалося, він розглядає моє лице, і тоді йому блиснула остання думка.

— Ви знаєте: я не шкодую, що відмовив, коли ви просили мене про зустріч. Отой ваш лист… Я подумав, що його написав нахабний малий гівнюк. І ви, напевно, тоді таким і були. Але зараз… Чарівно. Просто чарівно.

Він узяв плащ, який лежав жужмом на Хіднику. А тоді неквапом покрокував до Дверей, які вели до Другої Східної Зали.

Я роздумую над словами Пророка

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ СЬОМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Звичайно ж, ця несподівана зустріч викликала в мене сильний захват. Я негайно пішов по цей Щоденник і записав усе. Долучив до запису заголовок «Пророк», оскільки той чоловік, найпевніше, був саме ним. Він пояснив Сотворіння Світу й розповів мені дещо інше — таке, що міг знати лише Пророк.

Я взявся ретельно вивчати його слова. Багато чого я не розумів, хоча, гадаю, це нормально: пророки мають дуже видатний розум, а їхні думки ходять дивними шляхами.

«Я не маю наміру залишатися. Я просто тут проходжу».

Із цього я виснував, що він мешкає у Далеких-Далеких Залах і має намір негайно туди повернутися.

«Я розумію, як ви могли дійти висновку, буцімто я “16”. Але це не так».

Я вже визначив, що це твердження правдиве. Можливо (я дав собі волю з припущеннями), Пророк вірить, буцімто п’ятнадцять людей, які мешкали в моїх Залах, слід уважати однією групою Людей, тоді як у Далеких-Далеких Залах живе інша група, а його слід уважати одним із них. Можливо, серед своїх Людей він є Третьою чи Десятою Людиною. А може, взагалі має якийсь запаморочливо великий номер — скажімо, він Сімдесят П’ята Людина!

Але це вже точно фантазії, що не стосуються справи.

«Я прийшов сюди та послав сюди інших».

Чи міг Пророк послати до цих Зал декого з моїх Мертвих? Чоловіка з Риб’ячою Шкірою чи Складену Дитину? Суто теоретично. Ця заява, як і безліч інших заяв Пророка, наразі лишалася незбагненною.

«Урешті ми всі заплатили жахливу ціну. Моєю ціною була в’язниця».

Із цього я не міг виснувати нічого.

«…той симпатичний молодий італієць… Стен Овенден… Сільвія Д’Аґостіно… бідолашний Джеймс Ріттер…»

Пророк назвав чотири імені. Або, якщо точніше, три імені та позначення («той симпатичний молодий італієць»). Неабияке доповнення до моїх знань про Світ. Якби Пророк не сказав більше нічого, його слова все одно були б безцінні. Пророк указав на те, що три з цих імен належать Мертвим (Стен Овенден, Сільвія Д’Аґостіно та «той симпатичний молодий італієць»). Статус «бідолашного Джеймса Ріттера» був мені незрозумілий. Пророк мав на увазі, що його також варто вважати одним із Мертвих? Чи він належав до людей Пророка у Далеких-Далеких Залах? Я не міг зрозуміти.

Скільки запитань! Скільки запитань я хотів би йому поставити. Але я не картав себе. Його поява була страшенно раптовою. Я був геть до неї не готовий. Лише тепер, у самоті та спокої, я міг осмислити відомості, які він мені надав.

«…Кеттерлі досі вважає, ніби тут міститься мудрість древніх?… Кеттерлі ніколи його не знайде. Його тут немає. Воно не існує».

Я був радий дістати підтвердження своєї рації. Можливо, це було дещо самозакохано, та я не міг утриматися. Які наслідки це матиме для моєї подальшої роботи та співпраці з Однодумцем, ще треба визначити.

Із багатьох заяв Пророка було чітко зрозуміло, що він і Однодумець колись були знайомі. Пророк називав Однодумця іменем «Кеттерлі» й казав, що то його учень. Але Однодумець ніколи не згадував про Пророка. Я кілька разів розмовляв із ним про п’ятнадцятьох людей, які існують у Світі, та він ніколи не казав мені: «П’ятнадцять — неправильне число! Я знаю ще одного!». Це дивно (тим паче що він любить суперечити мені за будь-якої нагоди). Але Однодумець ніколи не бажав визначити кількість людей, які коли-небудь жили. Це — одна із сфер, у яких наші наукові інтереси розходяться.

«Що ближче підходитиме 16, то небезпечнішим ставатиме Кеттерлі».

Я ніколи не бачив, щоб Однодумець виказував навіть найменшу схильність до насильства.

«Можливо, вам варто буде відвернути небезпеку, вбивши його абощо».

Зате Пророк явно був схильний до насильства.

«Ви знаєте: я не шкодую, що відмовив, коли ви просили мене про зустріч. Отой ваш лист… Я подумав, що його написав нахабний малий гівнюк. І ви, напевно, тоді таким і були».

Оце висловлювання Пророка і збивало з пантелику найбільше. Я ніколи не писав йому листа. Як я міг це зробити, якщо лише вчора довідався про його існування? Можливо, йому написав листа один із Мертвих — Стен Овенден або бідолашний Джеймс Ріттер, — а Пророк плутає мене з цією людиною. Чи, може, пророки сприймають Час не так, як інші люди? Можливо, я напишу йому листа в майбутньому.

Однодумець розповідає, за яких обставин убити мене буде правильно

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОГО ДНЯ СЬОМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ