Піранезі

Шановний Лоуренсе!

Статуя Лиса, що навчає двох Білок і двох Сатирів, стоїть у Четвертій Західній Залі. З цього Місця пройдіть у Західні Двері. У наступній Залі пройдіть у Треті Двері праворуч. Ви опинитеся в Першій Північно-Західній Залі. Йдіть уздовж Південної Стіни (по ліву руку) і знову пройдіть у Треті Двері, яких дістанетеся. Ви опинитеся в Коридорі, в кінці якого розташована Четверта Західна Зала. Статуя стоїть у Північно-Західному Кутку. І в мене вона також одна з улюблених!

1. Якщо Ви живі, то, сподіваюся, знайдете цього листа й відомості, які я надав, будуть вам корисні. Можливо, колись ми зустрінемося. Мене можна знайти в будь-якій із Зал на Північ, Захід і Південь звідси. Зали на Схід занепали.

2. Якщо Ви один із моїх Мертвих (а Ваш Дух пройде цим Вестибюлем і прочитає цього листа), то, сподіваюся, Ви вже знаєте, що я регулярно відвідую Вашу Нішу або Ваш Постамент, щоб поговорити з Вами та принести їжу й питво.

3. Якщо Ви мертві, але не належите до моїх Мертвих, то прошу, знайте, що я мандрую повсюди на Світі. Якщо я коли-небудь знайду Ваші рештки, то носитиму Вам їжу й питво. Якщо мені видаватиметься, що про Вас не дбає ніхто з-поміж живих, то я зберу Ваші кістки й перенесу їх до своїх Зал. Я приведу Вас до ладу й покладу поряд із власними Мертвими. Тоді Ви не будете самі.

Нехай Будинок у Красі своїй оберігає нас обох.

Ваш Друг

Я поклав папірець біля підніжжя одного з Мінотаврів — найближчого до Південно-Східного Кутка Вестибюлю — та притиснув маленьким камінцем.

Частина З Пророк

Пророк

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТОГО ДНЯ СЬОМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Крізь Вікна Першої Північно-Східної Зали падали великі промені Світла. В одному з променів стояв чоловік, що повернувся спиною до мене. Він геть не рухався. Він пильно дивився вгору, на Стіну Статуй.

Це був не Однодумець. Він був худіший і не такий високий.

16!

Я натрапив на нього геть раптово. Ввійшов у одні з Західних Дверей, а він тут як тут.

Чоловік озирнувся на мене. І не ворухнувся. Не сказав нічого. Я не втік, а натомість підійшов до нього. (Може, я і вчинив неправильно, але вже пізно було ховатися, пізно дотримувати обіцянки, даної Однодумцеві.)

Я поволі обійшов чоловіка, оглядаючи його. Він був старий. Шкіра в нього була суха, схожа на папір, а жили на долонях — товсті й вузлуваті. Очі — великі, темні та блискучі, з велично важкими повіками й вигнутими бровами. Вуста — видовжені й рухливі, червоні й навдивовижу вологі. На ньому був костюм у клітинку принца Вельського[11]. Чоловік, найпевніше, вже давно був худим, оскільки костюм, хоч і старий, сидів на ньому ідеально — тобто був пом’ятий і мішкуватий через те, що стара тканина потерлася, а не через неправильний крій.

Я відчув дивне розчарування: 16 уявлявся мені молодим, як я сам.

— Вітаю, — промовив я. Було цікаво почути його голос.

— Добрий день, — відповів чоловік. — Звісно, якщо зараз тут саме день. Я ніколи не розумію, — говорив він зверхньо, повільно, старомодно.

— Ви 16, — сказав я. — Ви Шістнадцята Людина.

— Не розумію вас, юначе, — відповів він.

— У Світі існують двоє Живих, тринадцятеро Мертвих, а тепер ще ви, — пояснив я.

— Тринадцятеро мертвих? Як захопливо! Мені ніхто ніколи не казав, що тут є людські рештки. Цікаво знати, хто це.

Я описав Чоловіка з Коробкою з-під Печива, Чоловіка з Риб’ячою Шкірою, Приховану Людину, Людей Алькову та Складену Дитину.