Піранезі

Світ видається Повним і Цілісним, а я, його Дитя, бездоганно в нього вписуюся. Ніде немає жодного незбігу, який свідчив би, що я маю щось пам’ятати, але не пам’ятаю, мушу розуміти щось, але не розумію. В усьому своєму житті я відчуваю якусь неузгодженість лише щодо тієї останньої дивної розмови з Однодумцем. І тому маю запитати себе: чия пам’ять хибує? Моя чи його? Чи не може він насправді пригадувати розмови, яких ніколи не було?

Дві пам’яті. Два ясні розуми, що пам’ятають події минулого по-різному. Ситуація ніякова. Немає третьої особи, що розсудила би, хто з нас має рацію. (Якби ж то тут була Шістнадцята Людина!)

Що ж до слів Однодумця про те, що я гублю час і плутаю дні, то не розумію, як це може бути правдою. Я вигадав власний календар, тож як він міг, цитуючи Однодумця, «втратити синхронізацію»? Йому нема з чим втрачати синхронізацію.

Тепер я думаю: чи не тому він поставив мені те дивне запитання три з половиною тижні тому? Тобто запитання з дивним словом. Гортаючи сторінки свого Щоденника назад, я бачу, що те дивне слово звучало як «Баттер-Сі».

І тут до мене миттю приходить рішення! Треба просто перечитати свої Щоденники й побачити, чи нема там якихось суперечностей, чи не занотовано якихось подій, котрих я вже не пам’ятаю. Так! Це точно розв’яже проблему. Власне кажучи, єдиним недоліком цієї ідеї є те, що на це піде чимало часу (мої писання велемовні), якого я просто не можу виділити зараз через інші задуми.

Я рішучо налаштований перечитати свої Щоденники протягом наступних місяців, а поки що й далі вважатиму, ніби помиляється пам’ять Однодумця, а не моя.

Я пишу листа

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Далі переписано листа, якого я написав крейдою на Хіднику Другої Південно-Західної Зали.

ЛЮБИЙ ОДНОДУМЦЮ!

ХОЧ Я Й НЕ МОЖУ БІЛЬШЕ ВВАЖАТИ ПОШУК ВЕЛИКОГО Й ТАЄМНОГО ЗНАННЯ СПРАВЖНІМ НАУКОВИМ ПОЧИНАННЯМ, Я ВИРІШИВ, ЩО ПРАВИЛЬНО БУДЕ ПРОДОВЖУВАТИ ДОПОМАГАТИ ТОБІ ТА ЗБИРАТИ БУДЬ-ЯКІ ПОТРІБНІ ТОБІ ДАНІ. ТВОЯ НАУКОВА РОБОТА НЕ МАЄ ПОСТРАЖДАТИ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО Я ВТРАТИВ УПЕВНЕНІСТЬ У ГІПОТЕЗІ. СПОДІВАЮСЯ, ЦЕ ДЛЯ ТЕБЕ ПРИЙНЯТНО.

ТВІЙ ДРУГ

Однодумець попереджає мене про 16

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ШОСТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Цього ранку я прийшов на зустріч із Однодумцем до Другої Південно-Західної Зали. Зізнаюся, те, як мине зустріч, мене трохи бентежило. Іноді у бентезі я багато розмовляю, і цього разу теж негайно розпочав довгу промову, без жодної потреби розводячись про листа, якого написав крейдою на Хіднику.

І байдуже. На середині я усвідомив, що Однодумець не слухає. Він схилив голову в задумі й неуважно крутив якісь дрібні металеві предмети в кишені піджака. Сьогодні на ньому були темно-сірий костюм і чорна сорочка.

— Ти не бачив у лабіринті когось іще? — раптом запитав він.

— Когось іще? — перепитав я.

— Так.

— Когось нового? — додав я.

— Так, — сказав він.

— Ні, — відповів я.

Він напружено придивився до мого обличчя, неначе чомусь засумнівався у правдивості моїх слів. А тоді розслабився і сказав:

— Ні. Ні. Та й як? Є ж лише ми.

— Так, — погодився я. — Є лише ми.

Ненадовго запала тиша.

— Якщо, — додав я, — людей немає в інших Частинах Будинку. В Далекій Далечіні, якої не бачили ні ти, ні я. Я часто про це замислювався. Таку гіпотезу неможливо довести чи спростувати, якщо я не натраплю колись на ознаки людської діяльності, ознаки, які не можна логічно приписати нашим Мертвим.

— М-м-м-м-м, — озвався Однодумець. Він знову поринув у глибоку задуму.

Тиша.

Мені спало на думку, що я вже міг натрапляти на такі ознаки. Клаптики списаного паперу, які я знайшов у Вісімдесят Восьмій Західній Залі! Може, вони належать нашим Мертвим, а може, їхній Власник іще не відомий нам. Я вже зібрався докладно розповісти про це Однодумцеві, але тут він знову заговорив.

— Послухай, — сказав він. — Пообіцяй мені дещо.

— Звісно, — відповів я.

— Якщо раптом побачиш когось у лабіринті — когось незнайомого, — пообіцяй мені, що не намагатимешся з ним заговорити. Замість цього ховайся. Не перетинайся з ним. Не допускай, щоб він тебе бачив.

— Але ж уяви, яку можливість тоді буде втрачено! — сказав я. — Шістнадцята Людина майже напевне володіє знаннями, якими не володіємо ми. Вона зможе розповісти нам про Віддалені Регіони Світу.

Однодумець отетерів.

— Що? Про що ти? Шістнадцята людина?

Я пояснив йому про Тринадцятьох Мертвих і Двох Живих, а також пояснив, що будь-який новачок став би Шістнадцятою Людиною. (Я пояснював це багато разів. Однодумець, здається, ніколи не втримує цих важливих відомостей у голові.)