Піранезі

Улітку 1987 року Лоуренс Арн-Сейлз орендував фермерський будинок під назвою «Казале дель Піно»[24] за двадцять кілометрів від Перуджі. З ним туди поїхали найулюбленіші його учні (його внутрішнє коло): Овенден, Баннермен, Г’юз, Кеттерлі та Д’Аґостіно.

У цій групі почали виникати конфлікти. Арн-Сейлз почав дуже гостро реагувати на будь-які зауваги чи запитання, що вказували на недостатню відданість мовця його «великому експерименту». Всякий, хто наважувався його розпитувати, наражався на безжальний розбір усіх своїх огріхів, особистих і академічних. Тож більша частина групи зберігала дипломатичне мовчання, але Стенлі Овенден, украй нечутливий до почуттів інших, продовжував висловлювати сумніви в їхній діяльності. Талі Г’юз, заступившись за Овендена перед Арном-Сейлзом, також наразилася на добрячий виплеск його жовчі. Атмосфера в «Казале дель Піно» ставала дедалі напруженішою, і в результаті Овенден і Г’юз почали проводити дедалі більше часу окремо від інших. Вони заприязнилися з юним Мау-ріціо Джуссані, студентом, який вивчав філософію в Університеті Перуджі. Ця нова дружба, схоже, серйозно стривожила Арна-Сейлза.

Увечері 26 липня Арн-Сейлз запросив Джуссані та його наречену Елену Марієтті на звану вечерю в «Казале дель Піно». Під час вечері Арн-Сейлз говорив про інший світ (місце, в якому архітектура та океани перемішані) та про те, як туди можна дістатися. Елена Марієтті вважала, що Арн-Сейлз висловлюється метафорично або ж описує якийсь психоделічний досвід у дусі Гакслі[25].

Марієтті наступного дня мусила виходити на роботу. (Вона, як і Джуссані, була аспіранткою, але влітку працювала помічницею юриста в юридичній конторі свого батька в Перуджі.) Близько 11 години вечора вона попрощалася з усіма, сіла у свою автівку, поїхала додому й лягла спати. Інші ще розмовляли. Англійці пообіцяли, що один із них відвезе Джуссані додому.

Мауріціо Джуссані більше ніхто не бачив. Арн-Сейлз стверджував, буцімто пішов спати невдовзі після від’їзду Марієтті й не знає нічого про те, що сталося. Інші (Овенден, Баннермен, Г’юз, Кеттерлі, Д’Аґостіно) казали, що Джуссані відмовився від пропозиції підвезти його й пішов додому невдовзі після опівночі. (Ніч була місячна й тепла; Джуссані жив приблизно за 3 кілометри звідти.)

Десять років по тому, коли Арна-Сейлза було засуджено за викрадення іншого молодика, італійська поліція знову відкрила справу про зникнення Джуссані, однак…