Піранезі

Статуя Ангела, що зачепився за Трояндовий Кущ (за нею я тримаю свої Щоденники й Покажчик), розташована приблизно за 5 метрів над Підлогою; ймовірно, цієї висоти буде достатньо, щоб уберегти їх від Потопу. Але, позаяк Щоденники й Покажчик майже такі самі дорогі мені, як власне Життя, я поклав їх усі у брунатну шкіряну поштову сумку, загорнув її в товстий пластик і переніс її до Верхніх Зал, а тоді поклав поряд із Чоловіком із Коробкою з-під Печива. Усе рибальське начиння, спальні мішки, горщики й каструлі, миски, ложки та інші свої речі я сховав у Високих Місцях, куди Потоп не дістане. Останнім моїм завданням було прибрати решту пластикових мисок (тих, що в них я збираю Прісну Воду).

Я щойно узяв останні в Чотирнадцятій Південно-Західній Залі й ніс їх назад до Третьої Північної Зали. Дорогою пройшов через Першу Західну Залу. Ця Зала містить Статуї Рогатих Велетів, тих Колосальних Постатей, які виходять, завзято пручаючись і скрививши Обличчя, зі Стін обабіч Східних Дверей.

Я зауважив дещо біля Північно-Східного Кутка Зали й підійшов поглянути. То була торбинка з якоїсь сірої тканини, а поряд із нею лежали два предмети з чорної парусини. Торбинка була приблизно 80 сантиметрів завдовжки, 50 сантиметрів завширшки та 40 сантиметрів завглибшки. Вона мала дві ручки з парусини, також сірі. Я підняв її; вона була дуже важка. Я поклав її назад. Торбинку скріпляли два парусинові ремінці, застебнуті металевими пряжками. Я розстебнув пряжки й відкрив торбинку. Дістав усе, що в ній було. А саме:

♦ Пістолет

♦ складена матерія зі щільного важкого пластику. Це був однозначно найбільший предмет у торбинці; він займав більшу її частину й мав блакитно-чорно-сіре забарвлення

♦ маленька циліндрична ємність із надійною кришкою. В ній містились інші дрібні предмети, призначення яких було неясне

♦ предмет, схожий на шматок великого циліндра, зрізаний під кутом; із нього стирчав жовтий шланг

♦ два чорні пластикові стрижні, що розсувалися приблизно до 2 метрів довжини

♦ 4 чорні лопаті

Повивчавши ці речі хвилину чи дві, я помітив, що лопаті можна прикріпити до кінців чорних стрижнів. Я розгорнув пластик, і він виявився видовженим пласким предметом, загостреним з обох кінців. Це був човен. Зрізаний циліндр виявився міхами або насосом. Якщо накачати Повітря в довгий плаский предмет, він надимається і стає човном приблизно 4 метри завдовжки та 1 метр завширшки.

Я оглянув два предмети з чорної парусини, що лежали поряд із торбинкою. З них звисала низка ремінців. Я дійшов висновку, що вони, швидше за все, належать до човна, але поза тим не зміг установити їхнє призначення.

Чому в Будинку напередодні Потопу раптово з’явився човен? Його мені послав Будинок, щоб мене вберегти? Я замислився над цим припущенням. У минулому були й інші Потопи, та жодного човна не з’являлося; також я, хоч і міг уявити, як Будинок посилає мені човен, не міг уявити жодних обставин, за яких він пошле мені Пістолет. Ні, Пістолет свідчив про власника торбинки: вона належала Однодумцеві.

Я склав човен і охайно запакував усе назад у торбинку. Усе, крім Пістолета. Взяв його й трохи потримав, міркуючи. Можна було взяти його та спуститися Великими Сходами у Першому Вестибюлі до Нижніх Зал. Можна було кинути його у Припливи.

Я повернув Пістолет у торбинку і застібнув її. А тоді повернувся до Третьої Північної Зали.

Хвиля

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ СЬОМОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Сьогодні був день Потопу. Я прокинувся у звичний для себе час. Мої нерви були накручені, а шлунок міцно стиснувся.

День був холодний, і через те, як Повітря торкалося моєї шкіри, я здогадався, що у Вестибюлях уже йде дощ.

Апетиту я не мав, але все-таки розігрів трохи супу і змусив себе його випити. Важливо забезпечувати організм добрим харчуванням. Я вимив каструлю й миску, а тоді заховав останні зі своїх речей за Високими Статуями. Надів на руку годинник. Була за чверть восьма.

Найважливішим моїм завданням було знайти 16 і подбати про її безпеку. Однак як зробити це в найкращий спосіб, я не розумів. Я був певен, що Однодумець поставив пастку на 16. Найпевніше, пообіцяв зустрітися з нею в певній Залі в певний час і розповісти їй, як відшукати Метью Роуза Соренсена. Це означало, що найнадійніший спосіб знайти 16 — пошукати Однодумця, та я не хотів наближатися до нього без крайньої потреби. Я пам’ятав слова Пророка: «Що ближче підходитиме 16, то небезпечнішим ставатиме Кеттерлі».

Я сподівався, що зможу відшукати 16, перш ніж вона добереться до Однодумця.

Я пішов до Першого Вестибюля. Стояв під сірим Дощем і чекав, сподіваючись на її появу. Від дев’ятої до десятої години обшукував суміжні Зали. Нічого. О десятій повернувся до Першого Вестибюля.

О пів на одинадцяту почав ходити між Першим Вестибюлем і Шостою Північно-Західною Залою, крокуючи Шляхом, зазначеним у вказівках 16. Я подолав цей Шлях шість разів, але її не знайшов. Почав надзвичайно тривожитись.