Піранезі

Із моїм наближенням граки заметушилися. «Так, так. Теж радий вас бачити, — сказав я їм. — От тільки в мене сьогодні є справи, і я не можу зупинитися для тривалої розмови».

Нового послання від 16 не було. Проте сталося дещо дуже тривожне. Зникло моє послання для неї з попередженням про Потоп. Усі інші наші послання були на місці, а це — ні. Я спантеличено витріщився на порожній Хідник. Що сталося? Я знаю, що багато чого забув; а тепер почав згадувати те, чого не відбувалося? Може, я взагалі ніколи не писав того послання?

Я пройшов із Шостої Північно-Західної Зали до Двадцять Четвертого Вестибюля, де 16 склала послання: «ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?». Камінці, з яких складалися слова, були розкидані по всьому Хіднику. Слова цілковито знищено.

Однодумець. Це зробив Однодумець. Я був цілком у цьому певен.

Я повернувся до Шостої Північно-Західної Зали й ретельно оглянув Хідник. Побачив ледь помітні сліди крейди на місці своєї перестороги. Це послання також стер Однодумець.

Чому?

Камінці він розкидав, щоб я не дізнався про Метью Роуза Соренсена, — це було очевидно. Але навіщо стирати послання до 16? Він сподівався, що вона ненароком забреде до Небезпечного Регіону та її знищить Потоп? Ні. Однодумець не сподівається: він планує й діє. Він хоче, щоб вона втопилася, і спробував про це подбати.

Три місяці тому, коли Однодумець розповів мені про 16, він сказав, буцімто розмовляв із нею; проте коли я запитав його, де відбулася ця розмова, він заплутався й не став мені казати. Так було через те, що розмова відбулася в Іншому Світі, існування якого Однодумець хотів від мене приховати.

Однодумець зв’яжеться з 16 у Іншому Світі й умовить її прийти до цих Зал у Годину Потопу. А може, й уже зробив це. 16 у небезпеці.

Я став на коліна, а тоді швидко й доладно відновив послання, яке стер Однодумець. Якщо 16 прийде до четверга, то побачить послання й дістане попередження про Потоп. І все ж… Від сьогодні до четверга залишається всього п’ять днів. А якщо вона не прийде за цей час? Це видається мені цілком можливим; тепер, коли я знаю, що вона прийшла з іншого місця (іншого Світу), мені видається, що її візити нерегулярні й непередбачувані. Є ризик, що вона його не побачить, тож я відчуваю певну тривогу за неї. Мої думки постійно вертаються до неї та її безпеки, і все ж мені більше не спадає на думку жоден спосіб її захистити.

Приготування до Потопу

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ШОСТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

За винятком Прихованої Людини, всі Мертві стоять на Шляху Великих Вод. У неділю я заходився переносити їх у безпечне місце.

Я взяв ковдру й переклав у неї всі кістки Чоловіка з Коробкою з-під Печива — всі, крім тих, що лежать у коробці з-під печива. Перев’язав ковдру шпагатом із водоростей так, щоб вийшов своєрідний мішок, і переніс його до Другого Вестибюля, а тоді — до Верхніх Зал, скориставшись Сходами. Там дістав усі кістки з ковдри й поклав їх на Постамент Статуї Пастушки з Ягням на Руках. А тоді пішов назад по коробку з-під печива.

Те саме я зробив із Людьми Алькову та Складеною Дитиною: переніс кожного вгору по Сходах (найближчих до їхнього звичного Місця Перебування) і обережно заховав їх у одній із Верхніх Зал. Чоловіка з Риб’ячою Шкірою я виймати не став, а залишив його закутаним у ковдру (у нього стільки крихітних шматочків кістки, що я боюся щось загубити). Так само лишив закутаною в ковдру і Складену Дитину, але швидше через те, що хотів, щоб вона почувалася в безпеці в незнайомому Місці.

На цю роботу в мене пішло майже три дні. Кістки кожного з Мертвих важать від 2,5 до 4,5 кілограма, а висота Сходів становить 25 метрів. І все ж я зауважив, що займатися важкою фізичною працею — це добре: вона відволікає мене від нескінченних нав’язливих думок про кривди, завдані мені Однодумцем, і про свої страхи щодо 16.

Я не забув про пташеня альбатроса (тепер уже дуже великого птаха!). Здійснив низку обчислень, щоб визначити, як потоп уплине на Сорок Третій Вестибюль, і з полегшенням виявив, що там у найгіршому разі буде лише тонкий шар Води. Альбатроси вважають мене своїм другом, але я не був певен, що вони дозволять мені перенести їхнє пташеня вгору по Сходах. А якщо між нами почнеться боротьба, вони, безумовно, переможуть!

Учора був вівторок, день, коли я зазвичай іду на зустріч із Однодумцем. Я не пішов. Цікаво, чи не запідозрив він чогось? А чи просто подумав, що я надто заклопотаний приготуваннями до Потопу?