ПІСНІ

Спи, ди­тя моє, ти - жит­тя моє!
Спи, ди­тя моє крас­не!
Поки со­неч­ко не за­па­литься,
Поки місяць не згас­не!..
Спи, ди­тя моє, ти - жит­тя моє!
Тілько щас­тя і долі!
Будеш цілий вік, як той чор­ний віл,
У ярмі і не­волі!
Тілько гу­бонька за­ле­пе­четься,
Слаба ніженька ста­не,
Слаба ру­ченька пе­рех­рес­титься -
Твоє го­ре нас­та­не.
Не підеш з дітьми, не по­ба­виш­ся
На пу­ховім пісоч­ку,
Не прий­деш сю­да, не по­ло­жиш­ся,
Не зас­неш в хо­ло­доч­ку!..
Не з дітьми підеш - панську че­ре­ду
Поженеш ти на по­ле!..
Не пісок м'який - стер­ня ост­рая
Босі но­ги на­ко­ле!..
І від со­неч­ка не схо­ваєшся
За відо­ра­ну ски­бу;
Зав'ялить те­бе в полі со­неч­ко,
Як ту в'ялую ри­бу!..
І не раз сльоза із очей спа­де
На за­па­лені гру­ди,
І сльозу твою тілько бог їден
З не­ба видіти бу­де!
Станеш хлоп­цем ти, ста­неш па­руб­ком,
Тобі все їдна до­ля:
Череда ми­не, най­де пан­щи­на -
Їдна й тая ж не­во­ля.
І що бо­жий день оса­ву­ла йде:
Ти вста­вай до ро­бо­ти!..
Ти вста­вай, ро­би від неділеньки
До са­мої су­бо­ти…
І що бо­жий день бу­деш до світа
До ро­бо­ти вста­ва­ти;
Свою си­лоньку ні собі, ні мні,
А па­нам ви­роб­ля­ти.
А там па­нові не впо­до­бав­ся,
Писарині яко­му, -
Ноги зди­ба­ють, ру­ки спу­та­ють
І зве­зуть до прий­ому.
Станеш го­лий ти у при­сутствії,
Як ро­ди­ла тя ма­ти…
І зач­нуть те­бе па­ни з дох­то­ром,
Мов ко­ня, ог­ля­да­ти!..
І заб­ри­ють лоб - і до церк­ви враз,
Там при­ся­гу про­ка­жуть;
У мун­дир вбе­руть, оруж­жо да­дуть,
Світ навіки зав'яжуть!
Поженуть те­бе в чу­жу сто­ро­ну,
І зач­нуть мушт­ру­ва­ти,
І при­каз да­дуть - мо­ву рідную
На чу­жую зла­ма­ти…
І на­ло­миш­ся, і за­бу­деш ти
Свою мо­ву рідненьку,
Спом'янеш не раз не по-рідно­му
Свою рідную неньку…
А прий­де війна - зло­жиш го­ло­ву!..
Де і хто по­хо­ває?
Не зга­дає мир, не спи­тається,
Хіба бог спам'ятає!..
Спи ж, ди­тя моє, ти - жит­тя моє!
Спи ж, ди­тя моє крас­не!
Поки світ стоїть, по­ки з міся­цем
Враз і сон­це не згас­не!..

МОГИЛА