ПІСНІ

В сте­пах, де гриміла
Козацькая си­ла,
Від світу-по­то­пу
Лежала мо­ги­ла.
Лежала мо­ги­ла,
Як тая ца­ри­ця,
Що ї за­шеп­та­ла
На сон чарівни­ця.
І стан її пиш­ний
Трава пок­ри­ва­ла,
І го­ло­ву сон­ну
Калина вби­ра­ла.
І гілля ка­ли­ни
Плелося ко­са­ми,
І ке­тя­ги красні
Спадали бин­да­ми.
Із ліво­го бо­ку,
Словами ізри­та,
Лежала край неї
Камінная пли­та.
Чи прош­ло­го пам'ять,
Чи то­го, що бу­де, -
Що пи­са­но в нії,
Не віда­ють лю­ди.
Як військо, чор­но­биль
Стояв на сто­рожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
Скажіть мені, лю­ди,
Кому з вас не ми­ла,
Кому з вас не лю­ба
Була та мо­ги­ла.
Зійдітеся ж, лю­ди,
Край до­ро­ги станьте…
Стисніть своє сер­це -
На мо­ги­лу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пиш­на мо­ги­ло!..
Де діли­ся ча­ри,
Краса ку­ди спли­ла?..
Коса із бин­да­ми
Лежить край до­ро­ги,
Покошене військо
Доломлюють но­ги.
Пройшли тяжкі плу­ги
Через твоє тіло,
І пиш­неє тіло,
Як ву­голь, зчорніло…
І тілько лиш камінь
Край нього біліє,
Но вже письмо дру­ге
На ньому рябіє!
І по­ле чорніє,
Коріння зси­хає…
І бу­сел пе­рис­тий
По ски­бах сту­пає…
Споров плуг тя­женький,
Задряпало ра­ло,
І в ра­ни насіння
Нерідне за­па­ло.
Запало насіння,
Коріння пус­кає
І си­лу чу­жую
Без жа­лю спи­ває…
І в місяців кілька
Край тої мо­ги­ли
З чор­но­би­лем ра­зом
Коноплі вро­ди­ли!..
Чорнобилю мно­го!
Подивіться, лю­ди!
Но бог свя­тий знає,
Що то за рік бу­де…
Де бу­ла ка­ли­на,
Там нап'ята бу­да…
Не вер­ху мо­ги­ли
Чорнобилю гру­да…
І ди­мить чор­но­биль,
Заким за­па­лає…
І "Вічную пам'ять"
Божий птах співає…

СВІТИТЬ МІСЯЦЬ СЕ­РЕД НЕ­БА...

Світить місяць се­ред не­ба,
Зіроньки кру­гом,
І всі лю­ди сном зас­ну­ли,
Опівнічним сном!..
Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою;
І тобі, дівча, співаю
Про ту­гу свою!..
Чи спиш, ми­ла, чи дрімаєш?
Любка, про­бу­дись!
Пробудися і в вікон­це
Виглянь-подивись!..
Най пог­ля­ну на ті лич­ка,
Що па­лах­ко­тять,
На ті очі, чорні очі,
Що вог­нем го­рять!..
Виглянь, ми­ла, як дрімаєш,
Най я по­див­люсь,
Подивлюсь на білі гру­ди,
К сер­цю при­гор­нусь!..
Пригорнуся, обів'юся,
Правду спом'яну…
І без ту­ги і без жа­лю
Вічним сном зас­ну.

ОЙ ЧО­МУ ТИ НЕ ЛІТАЄШ...