Поеми

Леся Українка ПОЕМИ РОБЕРТ БРЮС, КОРОЛЬ ШОТЛАНДСЬКИЙ

(Посвята дядько­вi М. Дра­го­ма­но­ву)

ЗАСПIВ

Спогадаймо дав­нюю дав­ни­ну,
Спогадаймо по­вiсть не­за­бут­ню
Про да­ле­ку вiльную країну,
Про ста­ру Шот­лан­дiю сла­вут­ню.

Давня по­вiсть! i на бай­ку схо­жа, -

Є в нiй пев­нi спра­ви, єсть i мрiї,
Але ж прав­да, на­че зiр­ка го­жа,
Сипле скрiзь про­мiн­ня зо­ло­тiї.

Правда нам свi­ти­ти­ме крiзь хма­ри,

Ми ж да­ле­ко дум­кою по­ли­нем,
Ми пог­ля­нем на вiй­сько­вi чва­ри,
В дав­нiй сла­вi спо­га­дом по­ри­нем.

I

Вже бу­де лiт п'ятсот то­му, -
На край шот­ландський вiльний
Вiйною йшов ко­роль Ед­вард,
Англiйський вла­дар сильний.

Зiбрав вiн ли­ца­рiв своїх,

Все гор­де, пиш­не панст­во,
Щоб то шот­ландський вiльний люд
Забрати у пiд­данст­во.

По всiй Шот­лан­дiї йде гук

Луною го­лос­ною:
"До зброї, брат­тя! ось iде
Король Ед­вард вiй­ною!

Гей, ми­ле брат­тя! чи у нас

Ясної зброї ма­ло?
Хiба в шот­ландськiй сто­ро­нi
Вже ли­ца­рiв не ста­ло?"

Лицарство йде, зем­ля гу­де;

Зiйшлись во­ро­жi ла­ви…
Багато бу­де сього дня
Кривавої за­ба­ви.

Блищать спи­си, бряж­чать ме­чi

I шо­ло­ми яс­нiї,
Гукають лю­то во­яки,
Ржуть ко­нi во­ро­нiї.

Воюють день, во­ю­ють два,

На тре­тiй день - ой го­ре! -
Шотландцi крик­ну­ли: "Бi­да!
Король Ед­вард нас бо­ре!"

Англiйське вiй­сько б'є-сi­че,

Англiйська зброя сяє;
Шотландська зброя опа­да,
Лицарство зне­ма­гає.

Аж тут ко­роль Ед­вард спи­нивсь,

I сур­ма заб­ри­нi­ла,
Знялась над вiй­ськом ко­рог­ва;
Та не бар­вис­та — бi­ла.

Всi ста­ли ти­хо, всяк свiй спис

Додолу по­хи­ляє,
Гука ге­рольд: "Ко­роль Ед­вард
Шотландцiв приз­во­ляє

Лихую зва­ду за­ли­шить,

Спокiй вер­ну­ти краю,
Прийти до зго­ди без вiй­ни,
По братньому зви­чаю.

Так ка­же наш ко­роль: хто з вас

Погодяться зо мною,
Той i маєтка­ми, й людьми
Владiтиме в спо­кою.

Люд прос­тий має нам пла­тить

Податки й де­ся­ти­ни, -
А ли­цар бу­де вiльний пан
Своєї батькiв­щи­ни.

Всяк ли­цар має з ко­ро­лем

Ходити у по­хо­ди,
За те вiн ма­ти­ме со­бi
I лас­ку, й над­го­ро­ди".

Додолу впа­ли ко­рог­ви,

Весь гурт шот­ландський панський
Враз крик­нув: "Зго­да! хай жи­ве
Едвард, ко­роль шот­ландський!"

Шотландське ли­царст­во зда­лось,

Але один зос­тав­ся
При зброї ли­цар мо­ло­дий -
Робертом Брю­сом звав­ся.

Едварду гля­нув вiн в ли­це,

Мов ки­нув блис­ка­ви­цю,
Здiйняв i ки­нув во­ро­гам
Залiзну ру­ка­ви­цю.

Потiм ост­ро­ги дав ко­ню,

Кiнь во­ро­ненький звив­ся,
Помчав у го­ри, мов стрi­ла,
В мiж­гiр'ї тем­нiм скрив­ся.

II