Похід Болбочана на Крим

В Люботині більшовики пробували забити полк. Болбочана. З цією метою залишили в місті багато своїх агентів., котрі мали вступити до рядів запоріжської дивізії і при нагоді забити полковника Болбочана. Цей намір почали вони здійснювати ще в Полтаві. Тут вступило в дивізію три сестри жалібниці, з котрих одна видавала себе за дочку генерала Келєра. Потім вияснилось, що це були большевицькі агенти, які постійно піддержували звязок з більшовиками. Їх дуже скоро розшифрували, але не чіпали до самого Люботина, з метою розкрити цілу шпигунську організацію. В Люботині цілу шайку арештовано.

В мент арешту двох більшовиків — матросів, які раніш видавали себе за старшин, стріляли до Болбочана, але невдачно: поранили тільки двох старшин комендантської сотні.

В паперах одібраних арештованим найдено багато цікавого матеріялу що до характеристики шкідливої для держави роботи таких соціялістичних діячів, як Винниченко, Шинкар і Ко, які, як стверджено на підставі листування заарештованих, підтримували звязок з більшовиками.

Крім того знайдено багато агітаційної літератури.

Всіх арештованих разом з паперами відправлено в Київ до розпорядження Урядові.

Богданівський полк, який був у резерві, з огляду на успішну акцію головних сил, не потребував приймати в ній участи і так не вигружався з вагонів аж до самого Харкова.

Одночасно з вступом Запоріжців до Харкова, вступили там і німецькі частини, які наступали в напрямку Конотоп-Суми-Богодухів-Люботин.

Константиноградський напрям

Константиноградська ґрупа складалася з слідуючих частин: з 1-го запоріжського полку, кінного Гордієнківського полку, кінно-гірської батерії, інжинірного відділу. Крім того до ґрупи мав прилучитися і 3-й Гайдамацький полк, по прибуттю з Київа.

Команду групою доручено полковникові Петрову.

Загальне ведення Харківською і Константиноградською Групами було в руках отамана Натієва.

Константиноградська ґрупа мала своїм завданням переслідувати ворога, здобута Константиноград і Лозову та в Лозовій чекати дальших розпоряджень.

Група полковника Петрова, маючи на чолі кінноту, без усяких перешкод 4 цвітня наближилася до ст. Карлівка, яку здобуто після недовгого бою.

На стаціях Селещино і Карлівка захоплено багато гарматніх набоїв.

В цей час частини третьої більшовицької армії Лазарева зосередилися біла ст. Лапна й перейшли в протинаступ, розпочавши обхід з боку села Орчеково. (Схема 6).

Завязав з ними бій Гордієнківський полк, дві сотні якого поступали від Карлівки вздовж залізниці, одна на правому крилі і одна на лівому.

Правокрилова сотня, зустрінувши на свойому шляху частини ворога, які йшли в обхід від Орчеково, розбила їх і пігнала.

За допомогою підійшовшого пізніше Дорошенківського полку більшовиків вибито зі ст. Лапна й вони відступили на Константиноград, який захопили Запоріжці просто з наскоку.

Не вдержався ворог і в Лозовій, яку захопила кіннота.

Зайнявши Лозову, ґрупа Петрова задержалася там, ждучи дальших розпоряджень і висуваючи відділ в бік Барвінкова.

ПОХІД БОЛБОЧАНА НА КРИМ

Запоріжці в Харкові

6 цвітня 1918 року побідно вступало українське військо в м. Харків.

На протязі місяця разом з німецькою армією побідним маршем пройшло воно сотні верст по лінії Київ-Полтава-Харків.

Пересічна швидкість руху українсько-німєцьких військ на цьому шляху виносила 10–12 верст на добу. Таку швидкість, якщо не брати під увагу прикладів з європейської війни, можна вважатися виїмковою в історії військового діла; до неї наближався Радко-Дмітрієв у свому наступі від Балкан до Чатальджі.

Після жахливих часів панування більшовиків у місті, населення з радістю витало своїх вибавителів. Натомість місцеве Самоврядування, яке складалося переважно з Москалів, досить вороже поставилося в перших днях вступу війська, називаючи його реакційним, шовіністичним і несучим смерть революційним здобуткам.

Місцева преса, яка була під впливом і в руках Росіян та Жидів, зі свого боку теж підняла кампанію проти українського війська.

В мент вступу війська, в місті, крім Самоврядування, жадної влади не було і не було надії, що наш центральний Уряд скоро надішле свого ґуберніяльного команданта і ґуберніяльного комісара.

Тому полк. Болбочан тимчасово призначив на посаду ґуберніяльного команданта, ще зарані наміченого Натієвим, командира Богданівського полку полковника Олександра Шаповала, натомість його полкові наказано було нести в місті залогову службу.

А що трудно було наразі знайти відповідну людину, яка б обняла функції ґуберніяльного комісара, то полковникові Шаповалові доручено також і цивільну владу міста.

Правда, що при війську був комісар Уряду Павло Макаренко, але він себе дорогою скомпромітував і довів свою нездатність до тієї ролі, яку, як представник Уряду, мусів відогравати. Крім того в Харкові вияснилося, що він жадних наукових степенів не має, а є звичайним фершалом.