Похід Болбочана на Крим

Богданівський полк був найстаршим полком у корпусі, бо був зформований іще в цвітні 1917 року. Він був невеликий складом, але дуже добре виходив зі своїх боєвих завдань, бо мав гарний добір досвідчених старшин. Оден тільки цей полк мав тоді в корпусі власний прапор, на котрому шовком вишитий портрет великого Богдана, а на другому боці малинового полотнища золотом напис:"1-й Гетьмана Богдана Хмельницького козачий полк". Цей прапор дар Фролівського жіночого монастиря, Богданівці свято берегли і заховують його по сьогодняшній день.

Дорошенківський полк був досить дібраною частиною, але з популярности в корпусі не користав. Особливо не любив його Богданівський полк за те, що в загальній нумерації полків він носив перший нумер, що по праву належалося Богданівцям, як піонерам українського війська.

Але в цьому Дорошенківці не були винні. Винен був Уряд, який за "реакційність" не хотів бачити Богданівців, як окрему частину і тільки пізніше отаман Натієв за порадою полковника Болбочана, виділив їх в окремий полк.

Але цей маленький антагонізм можна ще пояснити тим суперництвом, яке виявляли ці два полки в боєвій своїй діяльносте. Кожний з них хотів бути першим.

Не дивлячись на це, ці два полки, як двох братів, завсіди лучила спільна боротьба, спільні завдання і вони за цілий час існування запоріжського корпусу не виходили зі складу одної дивізії.

Ці полки мали одну матір, бо оба утворилися й зформувалися в Київі та були найстаршими полками в цілій українській армії.

Вони бачили і весну української революції і добу "Керенщини". Вони парадували на Софійській площі при оголошуванні усіх "Універсалів" Центральної Ради і вони перші пролили кров за визволення рідного краю.

Центральна Рада надала їм назву "сердюцьких полків", яку потім одібрала як, недемократичну.

Славетна оборона Київа від північних орд Муравйова в січні 1918 р. увіковічить Богданівців і Дорошенківців на сторінках нашої військової історії.

Гайдамацький полк, дитина Петлюри, як його називали, мав повне довіря Уряду. Залишений у Київі для залогової служби, тільки тепер прибував до корпусу зі столиці. Гайдамаки, колишній "Слобідський кіш", в бою були хоробрі і запеклі, але розпропаговані й по антисемітськи настроєні.

Вони мали свою історію і вели своє існування від оборони підступів до столиці проти банд Муравйова в січні 1918 р.

Може б гайдамаки в кінці кінців були примінились до загального рівня частин корпусу і не вносили певного дисонансу, коли б не така деструктивна одиниця, як сотник Волох, який власне і був злим ґенієм цього полку і причинився, далеко вже пізніше, до його згуби.

Але найкращою частиною корпусу був 2-й Запоріжський полк на чолі з Болбочаном. Полк був міцно споєний, зберіг кращі традиції російської армії і був національним полком, бо мав патріота командира.

Він був найбільшим по складу з полків і нараховував на той час до 4000 людий, з котрих 70–80 % було старшин і інтелігенції. Мав 16 піших сотень, 1 кінну сотню, команду піших розвідчиків, команду наколісників, саперну сотню, команду звязку з четою кінних ординарців, 2 кулеметні сотні, і одну бомболитну і немуштрову сотню.

Решта піших полків мала по 8 піших сотень та стількиж допомогових сотень і команд, що й 2-й полк.

Гордієнківськиії кінний полк мав кадру іще з революційних часів 1917 р. й організувався при участи комітетів і комісарів і тому в його рядах жив дух протестантства й революційности, що й погубило його підчас гетьманату. Командиром його був полковник генерального штабу Петрів, який теж віддавав певну данину революційному часові. Але в боевому відношенні полк був незамінимнй. Він сміло і безстрашно робив глибокі рейди в запілля ворога. Мав гарні, здорові коні і ще кращих козаків. Не дивлячись на це все, полк завсіди потребував ока вищого начальства.

Кінно-гірський дивізіон, яким командував полковник Алмазов, був лялькою в порівнанні з рештою частин корпусу. Найкраще зорганізований, найкраще виеквіпований і на славу вишколений, він був окрасою Запоріжців. Дивізіон мав дві батерії гірських гармат і кілька полевих. У бій ходив завсіди при Гордієнківцях.

Запоріжськии гарматний полк мав 6 легких і 2 тяжких батерій. Складався полк виключно зі старих гарматчиків російської служби і мав визначних старшин артилеристів, як: полковник Парфенєв, сотник Лощенко, сотник Кузнеців, сотник Ярців.

Інжинірний полк зразково поставлений мав таких військових інжинірів, як полковник Козьма, полковник Рукін, сотник Єфімєв.

Автопанцирний дивізіон числив у свойому складі 8 легких і 4 тяжких броневих машин.

З організацією корпусу приходилось думати і про якусь уніформу, бо її тоді властиво не було. Наказом Військового Міністра Петлюри ще в грудні 1917 р. ранги й відзнаки скасовано і армія переходила на міліційний стан.

Викликане було це тоді тільки наслідуванням більшовицьких декретів; та життя показало повну безпідставність і недоцільність такої роботи.