Похід Болбочана на Крим

Щоб обрисувати собі яскравіше тодішнє становище в цьому питанні, треба вернути до недавньої нашої історії і пригадати собі Берестейський мир і наші трактати з центральними державами.

Відомо, що директиви, з якими поїхала до Берестя наша мирова делегація в особах: Голубовича, Севрюка, Любинського і Левицького були: "без анексій і контрибуцій", "самоозначення народів".

Центральні держави дуже зацікавилися нашою делегацією і виріжнили її від російської.

В час пертрактацій, коли розглядалася справа державних кордонів України, Німці мали зарані накреслену мапу України і коли її звірили з мапою української делегації, то зі здивованням завважили, що Кримський півострів цілковито викреслений з територіяльних претенсій нашої делегації.

На запитання Німців, делегація відповіла, що Уряд Української Народньої Республики, признаючи право на самоозначення кожному народові, рахує Крим окремою татарською республикою і що IV Універсал не включає Криму в межі України.

На заяву Німців, як можна відмовлятись від такої бази, яка становить ключ України на Чорному морі, без якої Україна тратить своє значіння на морю, наша делегація категорично заявила: "без анексій і контрибуцій", "самоозначення народів".

Мир підписано і Крим зостався поза Україною.

Історія кримського походу Болбочана показує, наскільки у нашого тодішнього Уряду діло розходилося зі словами так многозначно і бундючно кинутими на міжнародню шахівницю.

Крим, від прилучення якого до України відмовилась наша делегація, тодішній Уряд рішив здобути зброєю і для цього посилав полковника Болбочана з військом.

Не прийнятий до України і територіяльно відірваний від Росії Крим залишався сам для себе. Самостійницьких тенденцій сам Крим не проявляв, за браком організованих татарських консервативних елементів, до тогож панування більшовиків у самому Кримі не дозволяли йому "самоозначитись". Надана йому більшовиками фікція окремішности під назвою "Кримської Соціалістичної Совітської Республики" нікому нічого не говорила і міжнароднього значіння не мала.

Ціла цінність Криму була в його Чорноморському флоті, який маючи тільки одну оборудовану затоку на Чорному морі в Севастополі, фактично був прикріплений до території Криму.

Зайняття українсько-австрійським військом Одеси, захоплення Миколаєва і Херсона викликало у більшовиків зрозуміння небезпеки походу українсько-германських військ на Крим і Севастопіль.

Можливість таких подій висунула на чергу питання про долю чорноморського флоту.

Але це питання було дуже складне і більшовики не могли дійти з ним до ладу.

Відомо, що на Берестейських мирних переговорах питання Чорноморського флоту не було обговорене, бо одна заінтересована сторона в цьому, а властиво українська делегація, не добачала усієї ваги і значіння Чорноморського флоту в житті нашої держави. Таким чином доля його якби висіла в повітрі.

Більшовики не знали, чи буде українсько-німецьке військо наступати на Крим, чи ні.

З одного боку, коли Україна відмовилася від Криму, то тим самим акція цього війська мусіла б припинитися, згідно з договором, на етнографічних границях її, а з другого боку захоплення Одеси, на яку Україна теж не претентувала і не обговорила в мировому трактаті, було доказом, що Німці не числяться з порядком виконувань мирового договору і можливо не зупиняться перед Кримом.

Оголошені тепер документи ясно стверджують, що приналежність Чорноморського флоту до України цілком залежала від заявления претенсій на неї нашою делегацією на мировій конференції.

"Флот на ділі опинився в положенню покинутого, забутого і залишеного на самого себе" — пише тодішний командуючий флотом Саблін у своїй телеграмі народньому комісарові Раскольникові. [8]

Отже, як бачимо, флот сам мусів рішати свою долю.

Новонароджені республики Чорноморського прибережжа через свої Уряди, кожна зокрема стреміли заволодіти флотом. Найбільше побивалася за ним Кримська республика.

Одна Україна голосно не виявляла своїх претенсій, котрі, як видно дальше, мали б велике значіння для тодішніх провідників флота.

Зі свого положення флот міг вийти в двоякий спосіб: або евакуювати себе й усі склади Севастополя до Новоросійська, або піддатися Німцям.

Але, як видно з докладу про тодішнє положення — в Севастополі,[9] повна евакуація міста і флота була неможлива і технічно і з причин політичних, а зокрема з приводу небажання флота, порту і міста евакуюватись.