Похід Болбочана на Крим

Лінія ця в деяких місцях була уфортифікована і мала окопи з колючими дротами і, помимо загального більшовицького фронту, мала свою самостійну залогу, котра затримувала відступаючі частини більшовиків, приводила їх до порядку і втілювала до своїх частин.

Крім того ця лінія мала велику кількість артилерії, навіть тяжкої, привезеної з фортів Севастополя.

Вже давно ходили чутки і балачки серед Німців про цю сильну лінію і її відпорну силу.

Німецька команда прийшла до гадки, що для здобуття цієї лінії треба буде скупчити великі сили з тяжкою артилерією, або висадити десант біля Перекопу і таким чином обійти її.

Сама ж лінія Олександрівськ-Вознесенка-Карлівка, де затримались більшовики після бою під Сінельниковом, особливих побоювань не викликала. Бона була узбочена від головної бази і зле з нею звязана.

Користуватись залізничною лінією Олександрівськ-Карлівка було майже неможливо, бо вона опинилася в сфері боєвих подій. Правда, більшовики її використали для того, щоби пустити багато потягів озброєних артилерією.

Таким чином ця лінія уявляла зі себе ланцух рухомих батєрій, які дуже перешкоджали успішному наступові Запоріжців.

16 цвітня після невеликого бою наших авангардних частин з більшовиками, Кримська ґрупа зайняла ст. Олександрівськ над Дніпром, а ворог відійшов на свою головну лінію Берислав-Мілітополь-Бердянськ і на Вознесенку.

Олександрівськ — серце запоріжських степів, лежить у дуже важному комунікаційному пунктові. В ньому перехрещуються залізничні шляхи: Крим-Москва і Одеса-Донбас.

Широкий і глибокий за порогами Дніпро сполучує водним шляхом Олександрівськ з Чорним морем.

Тут Кримська ґрупа спинилася. Штаб Групи одержав відомосте, що австрійське військо 17-го цвітня має прибути з Херсона пароплавами по Дніпрі до Олександрівська. Німці прибувають з боку Катеринослава.

Дійсно, по Дніпрі приплили з Миколаєва два монітори австрійської Дунайської флотилі і під їхнім захистом прийшов оден пароплав з австрійським військом.

Вони йшли згідно з наказом Союзної команди, на зєднання з 15 німецькою ляндверною дивізією, котра мала зайняти Олександрівськ з боку Катеринослава.

Крім того частина австрійських військ прибула правим берегом Дніпра по залізниці. По дорозі вони взяли Нікополь і підійшли до Олександрівська.

На той час рівнож підійшли пароплави, які висадили своє військо і з "Великого Лугу" почався наступ на місто.

6.000 піхоти, одна легка батерія і два літаки заатакували місто. Більшовики зпочатку примусили австрійців відступити назад до "Великого Лугу", але коли наблизились авангарди Кримської ґрупи з півночи, спішно залишили місто і стацію. Австрійці зайняли місто.

Вони були дуже здивовані, коли замість Німців зустріли тут українське військо, про існування якого зовсім не знали.

Але не менше були здивовані Запоріжці, коли довідалися, що прибувше "австрійське військо" — це Українські Січові Стрільці під командою архикнязя Вільгельма (Василя Вишиваного).

Зпочатку вони віднеслись до Запоріжців з недовірям, але коли переконалися, що українська армія існує і це її відділи, то так зраділи, що всім відділом прийшли на двірець вітати Запоріжців.

З цього приводу полковник Болбочан улаштував військову параду, в якій приймали участь і У. С. С.

17 цвітня виступили з залізничного двірця до м. Олександрівська в боєвому уставі Запоріжці на чолі з полковником Болбочаном.

На зустріч Запоріжцям вийшов полк У. С. С, духовенство в ризах з хрестами і хоругвами, а за ними кількадесятитисячний натовп народу.

Йшли побачити на власні очі те легендарне військо, що ніби Богом, карою небесною було послане на червоних катів, за кривди великі, за море сліз, що вилилися осиротілими матерями, жінками і дітьми невинними.

Йшли тихо затаївши дух, вдивлячися вперед.

А там напроти їх, у струнких рядах шикуючися, йшов людський мур зі щетиною багнетів, прапором на чолі, а на прапорі маяв вишитий образ Ахтирської Божої Матері.

Попереду їхав полковник Болбочан зі штабом, за ним оркестра, а далі кілька тисяч Запоріжців у тісних рядах з кулеметами, бомбометами, роверами, а ще далі Запоріжська кіннота, гармати і автопанцирники.

Коротка команда — військо стало. Дві живі стіни зійшлися. Зняли шапки запоріжський полковник і його окружения та підійшли під благословення пан-отців.

Урочисто виступив міський голова, в щирих словах дякував за визволення Запоріжжя і хлібом сіллю привітав полковника Болбочана.

Розступився люд і Запоріжці зєднавшись з У. С. С., пішли до Олександрівська. А в місті зібрались усі на площі перед Народнім Домом.

Тут відбулася парада і перегляд зєднаного війська Запоріжців з У. С. С. під керуванням архикнязя Вільгельма.

Дивилися одні на других брати з Підкарпатської України і з широких степів Великої України, пишалися собою і перед очима великотисячного народу і своїх командирів проходили з високо піднесеними головами, з очима, в котрих горів вогонь великої самопосвяти і віри.

Одні за другими проходили ряди військ, відбиваючи ногами такт музики.