Похід Болбочана на Крим

Сонце вилискувало на багнетах піхоти, тихий вітрець шелестів прапорцями на списах запоріжської кінноти, басували коні й тяжко гуркотіла артилерія.

Не вірили Січовики своїм очам, що вони побачать на Україні так добре вишколене військо. А не диво, бо в одному тільки 2-ому запоріжському полкові було 1200 самих старшин.

Вражіння від паради було велике і ніколи не забудеться.

Архикнязь Вільгєльм поцілувався з полковником Болбочаном, а Січові Стрільці і Запоріжці клялись самі собі і оден другому на вічну згоду в боротьбі за щастя народу, за Державність Українську.

Своїй присязі залишились вірні Запоріжці до кінця.

Було постановлено ніколи не переривати звязку між собою і з цього часу Кримська ґрупа і У. С. С зберігали найтісніший контакт, не зважаючи на жадну віддаль.

Бій під Мілітополем і зустріч з дроздовцями

Від У. С. С полковник Болбочан довідався, що Більшовики дуже стежать за берегом Дніпра від Херсона до Берислава, на цьому відтинкові мають артилерію і що по Дніпрі можна проїхати тільки в ночі.

Від Берислава до Олександрівська беріг охороняється тільки кінними розїздами. Були ще там пароплави з гарматами, але монітори австрійські їх знищили.

Коли У. С. С довідались від Болбочана, що Запоріжці негайно вирушають на Мілітополь, почали Болбочана відмовляти від цього і радили дочекатися головних німецьких сил, бо гаразд знали, як добре закріплена ця лінія більшовиків.

Тогож таки 17 цвітня у вечері прибув штаб німецької дивізії.

Німці підходили з боку Катеринослава і з боку Нікополя.

Полковник Болбочан знав, що без Німців зайняти йому Крим буде трудно. Зпочатку був у нього слідуючий плян наступу: вигрузити цілу Кримську групу, в Олександрівську посадити на берлини, спуситися вниз по Дніпрові до Берислава, зайняти його і відтіля походом через Чорну Долину-Чаплинку наступати на Перекоп, котрий по відомостям був слабше закріплений, аніж Сиваш. Здобувши Перекоп, посуватись на Симферополь та позиції на Перекопі й Сиваші, щоб унеможливити відворот на Крим "Армії Кримської Соціялістичної Республики" з лінії Мілітополь — Бердянськ. Поставлена цим більшовицька армія в положення між два вогні (німецьких і українських відділів), повинна була капітулювати.

Цим шляхом думав полковник Болбочан виграти час і самостійно зайняти Крим.

Але вже в Олександрівську Болбочанові прийшлося відмовитись від цього пляну, бо більшовики ще раніш забрали ввесь річний флот і його можна було дочекатись лише за 3–4 дні.

Отже Болбочан вибрав стратегічно добре, обдуманий плян, здійснення Якого потягло б за собою найменьшу кількість жертв і часу.

Більшість військових походів на Кримський півострів в XVI–XVII ст. відбувалися цим шляхом. Так і пізніша історія боротьби червоної армії з добровольцями Вранґеля за оволодіння Кримом показує, що він був захоплений червоними, власне цим шляхом: Берислав-Чаплинка-Перекоп. Але відсутність річного флоту примусила Болбочана шукати другого пляну.

І Болбочан рішив іти по лінії найбільшого спротиву, себто на Сиваш. Розвідка, вислана в напрямку Мілітополя, доносила, що залізниця вже налагоджена і шлях вільний від ворога.

18 цвітня ранком, не чекаючи Німців, двигнув Болбочан усі свої сили ешелонами в напрямку Мілітополя.

Чимало пішло охочих козаків з Олександрівська, а в сотнях показалося багато дивних постатей в австрійських мундирах, але в запоріжській шапці і свіжо вибритою головою з невеликим оселедцем посередині. Це деякі У. С. С перейшли в ряди Запоріжців.

У. С. С залишились залогою в Олександрівську. В місті залишилась також одна сотня 2 запоріжського полку під командою сотника Гемпеля, якого призначено командантом міста. Було це викликане тим, що більшовики відступаючи залишили багато агітаторів і шпигів, виловлюванням яких мав зайнятись залишений командант.

Іще 18 цвітня передові частини Кримської ґрупи під прикриттям бронепотягів і автопанцирників розпочали бій під Мілітополем.

На цій новій лінії "Армія Кримської Соціялістичної Республики", якою командував Ґольдштайн, боролася завзято. З великим зусиллям козачі лави під прикриттям запоріжської артилерії, просувалися вперед. Червона команда на диво виявила надзвичайну впертість. Більшовики не без успіху переходили в протинаступ. Боротьба затягувалася. Коли це одразу червоні почали відступати по цілій лінії фронту з великим поспіхом.

Виявилося, що у більшовиків на лівому крилі появився новий для них ворог.

Був це відділ полковника Дроздовського, який у цей час ударив на зади більшовикам і примусив їх очистити лінію. Молодий, енергійний полковник Генерального штабу Дроздовський зформував при штабі Румунського фронту офіцерську частину, яка пізніше в армії генерала Денікіна носила назву "Дивізії ім. Дроздовського".

Походом Дроздовський просувався на Дон і пройшов уже сотні верст, перейшов Дніпро і вдарив на зади ворога. Червоні панічно відступили і Запоріжці, дякуючи Дроздовцям, на плечах ворога вдерлися до Мілітополя.