Похід Болбочана на Крим

Генерал Кош довго не міг повірити, що Болбочан говорить це поважно, але коли Болбочан настоював на свому, генерал став усильно відмовляти його від цього.

"Ваш учинок я нахожу недоцільним і запевнюю, що навіть зєдиненими українсько-німецькими силами ми так легко не здобудемо Сиваша. А ваш наступ більшовики легко зметуть одним гарматним вогнем. Для збереження своїх сил і уникнення лишніх жертв у людях, ви повинні залишити свій замір".

Колиж уговорювання не помогли і Болбочан усеж таки настоював на свому, генерал Кош дав вкінці свою згоду і запропонував на допомогу свої бронепотяги.

"Бажаю вам успіху, сказав генерал Кош, стискаючи руку Болбочана, але всеж таки прошу бути обережним і не чинити рішучих кроків до підходу моїх сил. Яж буду тут чекати решти частин моєї дивізії і тільки тоді вирушу на Сиваш".

Полковник Болбочан страшенно зрадів, що накінець він зможе сам без Німців, своїми власними силами, зайняти Крим, спасти для держави флот і величезне майно кримських портів, а особливо Севастополя.

Начальник штабу дивізії Ген Коша на прохання Болбочана дати інформації про укріплення Сиваша, дав чемну відповідь: "підете — побачите". Успіху начальник штабу побажав з такою іронією, з якої видно було, наскільки він не вірить у можливість зфорсувати Сиваш. Цей начальник штабу багато прикрих хвилин приніс пізніше Болбочанові, хоч сам Генерал Кош ставився до нього дуже добре.

Взагалі можна було завважити, що командирі частин у німецькій армії завсіди були можливі в зносинах з українськими штабами, натомість начальники їх штабів були сухі і непривітливі — може тому, що на них лежала вся відповідальність в операціях.

Але Болбочан був так обрадований цим своїм положенням, що вже не звертав жадної уваги ні нащо. Перед ним був відчинений шлях і розвязані руки до тієї мети, виконання якої взяв він на себе.

Сиваш або Гниле Море

Коли пригадаємо собі, як два роки пізніше генерал Слащов з кримським корпусом в 3000 чоловік тримав Сивашські переправи і Перекопську шию проти 30.000 червоної армії на протязі кількох місяців, то рішення Болбочана наступати на Сиваш можна назвати більш аніж сміливим.

Генерал Ошцоб займав Чонгарський півостров. Сальківські позиції і Перекопську шию тільки сторожевою охороною, маючи більшу частину війська в резерві. Тактика його полягала в маневруванню цими резервами. Короткими і сильними атаками він завжди розбивав ворога, який хоч і був значно сильніший, але за браком місця в шийці, не міг якелід розвернутись.

Сиваш і зимою і весною був непроходимий.

Болбочан мусів оперувати тільки проти Сиваша с. т. на відтинкові найбільш недоступному.

Не гаючи часу, Болбочан віддав доповнюючі розпорядження про вирушення всіх сил на Сиваш.

Болбочан дуже багато надій покладав на те, що ворог, який здеморалізований і розбитий поспішно відступає, маючи на свому карку запоріжські частини, не буде мати можливости привести свої частини до можливого порядку й зайняти Сивашські переправи для відпору наступу Болбочана.

Положення на фронті було таке: розбита під Мелітополем і стративши місто, через наскок Запоріжців і Дроздовців, більшовицька армія залишила ешелони, частиною розсіялась малими відділами, а більші частини відступили на Бердянськ.

Під Бердянськом зєднаними силами Запоріжців і Дроздівців ті частини розгромлено. Рештки сіли на пароплави і подалися в море. Звязок телефонічний і телеграфічний більшовицької армії зі "Штабом Оборони Кримської Совітської Республики", який знаходився в Симферополі, був перерваний ще Дроздовцями при захопленню Акимівки. Але на ті часи це явище було звичайною річчу й у Симферополі цьому не придавали великого значіння, не догадуючись про розгром армії. Невеликі частини, що втекли до Криму, були обезброєні більшовиками й віддані під суд за дезертирство. Штаб Оборони поставивши на Сиваші і Перекопі сильні заслони, був певний, що фронт у Мілітополі держиться.

Головні сили Кримської Групи піхота і важка артилерія з Мілітополя посувалися ешелонами, під прикриттям бронепотягів. Попереду бронепотягів ішли моторові дрезини з кулеметами.

Ціла залізнича лінія аж до Чонгара була вільна від ворога й ешелони без перешкод посувалися вперед. Рідко тільки авангард мав сутички з дрібними відділами більшовиків, які відрізані від переправ Сиваша, кидалися зі сторони в сторону. В більшости вони керувалися в бік моря, де не було зовсім українських сил.