Читаем Похід Болбочана на Крим полностью

Крім цього Німці почали будувати окопи навколо розташування запоріжських ешелонів мотивуючи це звичайними вправами свого війська.

Болбочан розумів, що це все готується проти його Групи, але нічого не міг зробити, бо Німці не відкривали своїх карт. Запоріжці бачучи це хвилювались і треба було Болбочанові з перших же днів впровадити муштрові навчання, щоб одвернути увагу мужви й не дати нагромаджуватись серед неї тій ненависти, яку викликали учинки Німців.

Рано 26 цвітня одержано відомість, що командир запоріжського корпусу отаман Натієв, ще вночі виїхав спеціяльним потягом до Симферополя.

Звязок з Київом ніяк не налагоджувався.

Звістка про приїзд отамана Натієва дуже обрадувала Болбочана. Отаман Натієв був увесь час в звязку з Українським урядом і Німецькою Вищою Командою, тому він мусів бути в курсі справи і знайомим з поглядами як перших, так і других на кримський конфлікт. Порада отамана Натієва для полковника Болбочана була дуже цінною.

Крім того треба зазначити, що Болбочан ще в Мілітополі мусів увійти в підлеглість генералові Кошові, як вищому в ранзі і який у даному випадку являвся його начальником, що дуже звязувало Болбочана в балачках з Німцями, а ті цим часто користувались. Отаман Натієв являвся командиром Окремого Запоріжського Корпусу, мав права командуючого армією і таким чином був старшим від генерала Коша, який був тільки командиром дивізії з окремим завданням. А в німецькій армії субординація була дуже розвинута і вони зі старшими дуже рахувались.

Тимчасом відношення поміж Німцями і Запоріжцями ще більш загострилися.

Ранком 26 цвітня частини, які вийшли на муштру, завважили, що Німці почали поступово займати раніш приготовані окопи, почали уставляти кулемети, а в горах появилося ще більше гармат.

Одночасно з тим Німці сильним відділом військ обставили всі вулиці, які прилягали до залізничного двірця і таким чином щільно обхопили в міцне кільце українське військо. Після цього Німці заявили, що Запоріжцям абсолютно забороняється вихід за лінію окруження.

Наступав критичний мент.

Болбочан знав, що найменьший знак з його боку в ворожу сторону, кине цілу Групу на Німців і поллється кров, яка може страшно заважити на терезах Уряду й Української Держави. Крім того Уряд сам успів багато зробити, щоби підорвати довіря Німців, а цей факт міг би до решти його згубити. Споминаючи слова начальника штабу німецької дивізії, Болбочан бачив, що Уряд сам губив своїми руками єдину національно-свідому частину, яка могла йому перешкаджати в його соціялістичних експериментах. Атжеж був наказ, по вирушенню ґрупи з Харкова, що після звільнення Таврії, Група мусить підлягати Капканові, який був призначений туди ґуберніяльним комендантом. На це ще тоді Болбочан заявив, що вважає це за неможливе. Ходили чутки ще підчас вирушення Запоріжців у похід на Крим, що Уряд нарочно виправляє найбільш "реакційні" частини.

Все це заставило Болбочана замислитись над ступінню вини Німців у цьому конфлікті. Він рішив використати всі засоби до мирного розрішення конфлікту.

Якраз одержано відомості, що Німці Перекоп вже перейшли і що кіннота їх просувається до Симферополя, роблючи великі переходи. В Джанкой прибув штаб нової німецької дивізії.

Плян зайняття й очищення Криму від Німців відпадав. Зоставався для виконання тільки другий плян с. т. захоплення Керченського півострова. Фронт суходолу на Керченському півострові був невеличкий, береги Лого і проливні були міновані й недоступні для флота. Кріпости Керч і Ені-кале панували над проливами.

Не дивлячись на те, що Німці ввесь час старалися зруйнувати звязок, який істнував між усіми частинами ґрупи, котрі оперували в ріжних напрямках — він стало підтримувався. Дуже багато в цьому випадку допомагало співчуття населення, котре робило все, що було в його силі, щоб допомогти українському війську. Навіть залізничний телеграф працював таємно від Німців для нас.

Охорону цілої кримської ґрупи доручив Болбочан 2-гому пішому запоріжському полкові, який був більш дисциплінований і складався в головній своїй масі з інтелігенції, чим забезпечував групу від можливих ексцесів, або випадків з боку менш стриманих частин у відношенні до Німців.

Після цього віддав розпорядження бути готовим всім частинам до збройної боротьби.

Ультімат німців запоріжцям

26 цвітня в 12 годин дня прибула на двірець делегація від генерала Коша, в склад якої входив і поручник Отто Кірхнер. Вони в імени німецької команди предявили слідуючі вимоги: по перше здача зброї і всього військового майна Німцям, по друге залишення границь Криму на положенню цивільних інтернованих, а не як українське військо і по третє звільнення усіх добровольців, набраних на території Криму.

Ці вимоги німецька делєґація базувала на тому, що Український Уряд признав Крим самостійною державою і заявив, що жадних українських частин там не повинно бути.

Про дальшу долю Запоріжців по виїзді з Криму не говорилося нічого. Зі слів делегації можна було тільки довідатися, що це буде залежати від Української і Німецької Вищих Команд.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
100 великих казаков
100 великих казаков

Книга военного историка и писателя А. В. Шишова повествует о жизни и деяниях ста великих казаков, наиболее выдающихся представителей казачества за всю историю нашего Отечества — от легендарного Ильи Муромца до писателя Михаила Шолохова. Казачество — уникальное военно-служилое сословие, внёсшее огромный вклад в становление Московской Руси и Российской империи. Это сообщество вольных людей, создававшееся столетиями, выдвинуло из своей среды прославленных землепроходцев и военачальников, бунтарей и иерархов православной церкви, исследователей и писателей. Впечатляет даже перечень казачьих войск и формирований: донское и запорожское, яицкое (уральское) и терское, украинское реестровое и кавказское линейное, волжское и астраханское, черноморское и бугское, оренбургское и кубанское, сибирское и якутское, забайкальское и амурское, семиреченское и уссурийское…

Алексей Васильевич Шишов

Биографии и Мемуары / Энциклопедии / Документальное / Словари и Энциклопедии
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
100 рассказов о стыковке
100 рассказов о стыковке

Р' ваших руках, уважаемый читатель, — вторая часть книги В«100 рассказов о стыковке и о РґСЂСѓРіРёС… приключениях в космосе и на Земле». Первая часть этой книги, охватившая период РѕС' зарождения отечественной космонавтики до 1974 года, увидела свет в 2003 году. Автор выполнил СЃРІРѕРµ обещание и довел повествование почти до наших дней, осветив во второй части, которую ему не удалось увидеть изданной, два крупных периода в развитии нашей космонавтики: с 1975 по 1992 год и с 1992 года до начала XXI века. Как непосредственный участник всех наиболее важных событий в области космонавтики, он делится СЃРІРѕРёРјРё впечатлениями и размышлениями о развитии науки и техники в нашей стране, освоении космоса, о людях, делавших историю, о непростых жизненных перипетиях, выпавших на долю автора и его коллег. Владимир Сергеевич Сыромятников (1933—2006) — член–корреспондент Р РѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ академии наук, профессор, доктор технических наук, заслуженный деятель науки Р РѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ Федерации, лауреат Ленинской премии, академик Академии космонавтики, академик Международной академии астронавтики, действительный член Американского института астронавтики и аэронавтики. Р

Владимир Сергеевич Сыромятников

Биографии и Мемуары