Похід Болбочана на Крим

"Я від усього серця бажаю — хвилюючись почав генерал Кош — щоби конфлікт між союзним військом був полагоджений для обох сторін приемлимо. Мої відносини до вас, пане полковнику, і до ваших Запоріжців не змінилися. Навпаки я дуже добре розумію й спочуваю вам і чим дальше, то все більш проймаюся повагою до українського війська. Мені невимовно боляче, що склалося таке положення і що мені приходиться виступати в такій небажаній і неприємній ролі, але я даю слово, що в цьому невинний. Винен Український Уряд, котрий на мій запит, з якою метою ідуть Запоріжці на Крим, дав відповідь, що він нічого про такий відділ не знає і жадного подібного наказу не давав. Мій обовязок наказував мені в такому випадку звернутися до Вищої Німецької Команди, яка, ознайомившись з положенням і відповіддю Українського Уряду, наказала мені прийняти такі міри, які оце тепер і привели нас до такого стану річей.

Ви самі бачите, що я виконую тільки наказ моєї команди і для користи та добра України ви повинні прийняти наші умови і тим самим виконати наказ Вищої Німецької Команди".

Але полковник Болбочан не погоджувався прийняти німецькі вимоги і в разі збройного примусу обіцяв боронитися до останнього набоя. "Це постанова усіх Запоріжців, хоч результат боротьби трудно передбачити, — сказав Болбочан. — Ви, пане Генерал, як військовий чоловік, мусите мене зрозуміти і в мойому положенні так само поступили б".

Генерал Кош погодився, що Запоріжці зпочатку можуть вийти переможцями і відповів:

"Так, ви тепер можете вийти переможцями, але якою ціною? Ви через цю боротьбу згинете, як не цілковито, то для України. А не треба забувати, що ваша ґрупа, це найкращі частини українського війська, це цвіт української нації. Ваша ґрупа це кадр для будучої української армії й страта цієї ґрупи буде великою шкодою для неї. Втрати однієї німецької дивізії не відчуватиме так дуже німецька армія, як утрату вашої ґрупи відчує молода Українська Республика. Прошу вас прийняти це все під увагу, заким дасте мені відмовну відповідь".

"На це все — сказав Болбочан — я можу тільки запропонувати ті умови, які раніш передав делегації, а на разі прошу вашого дозволу перебалакати з Урядом по телєґрафу".

"Дати дозвіл на це я не маю права, але даю вам слово, що зараз буду балакати з Вищим Німецьким Командуванням і вжию усіх зусиль, щоб закінчити цей конфлікт мирним шляхом. Зі свого боку я прошу вас, пане полковнику, нічого не розпочинати на протязі цілої доби. Хай розташування вашого війська залишиться без змін. Так само і моє військо зостанеться і на далі в теперішньому положении".

На тім переговори закінчилися.

Правда, всяке відрочення приносило користь Німцям, бо до них цілий час підходила допомога, тоді як сили Запоріжців були без змін.

Болбочан теж бажав відтягнути час збройного виступу. Були надії, що вечером 26 цвітня Уряд щось конкретне скаже, що може змінити ситуацію. По друге, мав прибути отаман Натієв, який теж міг допомогчи розпутати цей ґордійський вузол. А по третє, одержано донесення від полковника Петрова, що його кіннота пішла в гори і цим очистила більшовикам шлях на Симферопіль і що більшовики великими силами просуваються на місто.

Німці зайняті справою з Запоріжцями, абсолютно не приймали заходів для попередження цього наступу. Болбочан надіявся, що до ранку більшовики наблизяться до міста і Німці будуть примушені прийняти бій і волею не волею зняти облогу з ґрупи. Він попрощався з ґенералоім Кошем маючи надію, що до пролиття крови не дійде. Кожна крапля крови його героїв була йому безконечно дорога і потрібна для держави.

Напруження в ґрупі було дуже високе. Щоб трохи розважити козаків і піднести їх настрій. Болбочан наказав полковим оркестрам і хорам Запоріжців по черзі грати і співати.

Скоро після того приїхав отаман Натієв, якого всю дорогу затримували Німці, не дивлячись на те, що він їхав господарським потягом, який по умові вони мусіли пропускати без перешкод. Тож їхали вони, не питаючись нічиєї згоди, не звертаючи уваги, що лінія зайнята. Самі переставляли стрілки, бо кожна хвилина була дорога і Натієв боявся, що коли він приїде, буде вже запізно.

Всі страшенно обрадувалися приїздові отамана Натієва, бо сподівалися, що він привіз зі собою розрішення справи. Але Натієв одразу заявив, що доклад Болбочана він одержав і переслав його Урядові, але перебалакати по дроті з Урядом йому не вдалося. На його запит завсіди відповідали, що або нікого немає, або під пору іде саме велика і поважна нарада кабінету, мовляв, почекайте і т. д. Стративши надію, що Уряд щось зробить у цій справі, Натієв виїхав сам сюди, щоб на місці чимсь допомогти і бути при ґрупі в цей скрутний час.

Ознайомившись із положенням, він вповні погодився з постановою Болбочана, розуміючи, що другого виходу немає.

Багато справ обговорити не прийшлося тому, що Болбочана запросили до апарату, де його викликали з Київа. Якраз на цей час мусів підійти хтось з членів Уряду, щоб дати вже певні вказівки і повідомити про результати заходів перед Вищою Німецькою Командою в Київі.