Похід Болбочана на Крим

Переговори з Урядом і його становище в кримському конфлікті

До апарату підійшов якийсь отаман з Військового Міністерства, котрий, нічого не питаючись і не говорячи свого призвища, почав оповідати про обовязки Запоріжців перед "Україною ненькою", про те, що вся Україна тепер дивиться на Запоріжців і певна, що вони не осоромлять Української Армії. Одним словом нічого конкретного. Все зводилося до того, що, мовляв, битись до останньої краплі крови.

Розмова ця зробила сумне і прикре на всіх вражіння. У всіх являлась думка, що це говорить людина ненормальна, або провокатор.

Вкінці Болбочанові вдалося перервати цю балаканину і заявити, що біля апарату крім його є ще й отаман Натієв і вони просять повідомити від чийого імени він говорить і яке його призвище. Після цього наступила довга павза і можна було подумати, що розмова скінчилася. Але пізніше апарат знову почав працювати й було передано, що біля апарату отаман Блонський, розмовляє по дорученню Військового Міністра і від його імени. Довідавшись, що біля апарату є й отаман Натієв, Блонський спитав, яким чином він опинився в Симферополі.

Йому на це відповіли і запитали, чи є вже відповідь на доклад висланий раніш і чи мається наказ в справі Запоріжців. Блонський відповів, Що він не має права давати наказу, але знає, що Уряд багато в цьому напрямку працює. Наслідків цього він ще не знає, але певний, що Запоріжці постоять за себе і виконають свій обовязок.

У відповідь йому передали, що німецьким вимогам термін зараз кінчається і що Уряд не міг знати про продовження цього терміну заходами Болбочана. Коли б не це відрочення, то вже мабуть була б ужита зброя, а наслідки цього не трудно збагнути. Київ свідомо ставить так справу, що ґрупа мусить згинути для держави. Треба зараз відповісти, тільки коротко і просто в формі наказу, що робити. Отаман Блонський відповів, що він до цього не має повновласти. Тоді Натієв попросив Блонського, щоб він запросив до апарату премієр міністра Голубовича, або Військового міністра Жуківського, або обох разом, тільки з уже вирішеним питанням, з якоюсь конкретною постановою.

Під кінець розмови запитали Блонського, хто балакав зпочатку розмови, на що відповіди не одержано, а тільки було передано, щоб вони ввесь час чекали біля апарату, бо може хтось з Уряду найде вільний час і прийде.

На цьому розмова закінчилася. Болбочан з Натієвом ясно побачили, що Уряд свідомо ухиляється від допомоги Запоріжцям.

Вечером 26 цвітня отаман Натієв одправив тимчасово виконуючого обовязки начальника штабу запоріжського корпусу сотника Вержбицького до генерала Коша. Треба зазначити, що Німці довго не знали про приїзд отамана Натієва. Вони думали, що це приїхав господарський потяг. Коли ж начальникові німецького відтинку заявили, що начальник штабу запоріжського корпусу бажає бачитись з генералом фои Кошом по дорученню Генерала Натієва, котрий саме находиться на двірці, то він довго не хотів цьому вірити і як тільки пересвідчився в цьому, зараз повідомив штаб генерала Коша.

Зі штабу одержано розпорядок пропустити негайно сотника Вержбицького, а як побажають їхати, то генерала Натієва і полковника Болбочана.

Поїхав тільки сотник Вержбицький з перекладчиком паном Зарембою і одним старшиною зі штабу Болбочана. Сотник Вержбицький мав тільки поінформуватись у генерала Коша й повідомити його про приїзд генерала Натієва, який знаходиться на двірці і очікує його в свойому потязі.

Генерал Кош прийняв сотника Вержбицького й обіцяв бути на другий день ранком на двірці в генерала Натієва. Крім того він зазначив, що конфлікт мабуть буде залагоджений, бо він з цього приводу веде переговори з Німецькою Вищою Командою, щоб тільки Український Уряд цьому не перешкодив. Прощаючись дали собі слово, що жадна сторона цієї ночі не буде робити ворожих заходів проти другої.

А в цей час Натієв і Болбочан вартували біля апарату, вичікуючи на вирішення Урядом долі Запоріжців. Дуже часто підходили до апарату ріжні "добродії", які передавали нічого не значучі вирази, закликуючи до боротьби на "славу неньці" і т. д. Від сих балачок усе сумніш і сумніш ставало на душі в Натієва, Болбочана та приявних старшин.

Коли Уряд міг щось зробити, то тільки під пресією громадської думки, бо частину докладу Болбочана отаман Натієв умістив у харківській пресі. В 2 годині ночі до апарату підійшов Військовий міністр полковник Жуківський і розпочав цілу промову, зміст якої спроваджувався до того, що, мовляв, Україна ніколи не забуде тої жертви, яку принесуть для неї Запоріжці і т. д. Одним словом, треба було Німців "провчити", але що потім мали робити Запоріжці, яка їх доля мала бути, про це нічого не говорилося.