Похід Болбочана на Крим

Тимчасом ґуберніяльний командант успів себе зарекомендувати завзятим москалем і ворогом України. Свої симпатії і переконання він виявляв досить отверто. Так само був настроєний і цілий його штаб, не дивлячись на те, що він формувався ще за часів Центральної Ради. З цього приводу почали вибухати малі інциденти між старшинами Запоріжцями і старшинами Таврійської командантури, які загрожували перейти в поважний конфлікт, що незабаром і сталося.

Підчас обіду в одному ресторані міста Мілітополя, де було багато старшин Запоріжців, був приявний і Ґуберніяльний командант в окружению свого штабу; займали вони окремий стіл. Підчас обіду ґуберніяльний командант голосно, наче нарочно, щоби почули і старшини запоріжської ґрупи, сказав по російськи: "цьому війську, яке грає тепер жовто-блакитну оперетку, не дам ані копійки, скільки б вони не просили".

Старшини — Запоріжці спалахнули і кинулись до команданта. Розпочався великий скандал. Про випадок був повідомлений полковник Болбочан. Він знав про вороже відношення команданта до Запоріжців, але ніколи не міг припустити, щоб урядова людина, будучи на державній українській службі, отверто лаяв і сміявся в очі з українського війська. Старшини-Запоріжці так міцно реаґували на цей вибрик ґуберніяльного команданта, що він мусів пожалітися на них командирові запоріжського корпусу отаманові Натієву і навіть мав нахабство просити покарати їх.

Одночасно з жалобою команданта до отамана Натієва прибув полковник Болбочан, який вияснив усю справу і вимагав, щоб командант перепросив старшин-Запоріжців за свою поведінку, видав усі потрібні гроші для ґрупи і негайно подав прохання про димісію. Колиж командант не схоче виконати усіх вимог, то просив дозволу отамана Натієва його заарештувати, призначити тимчасово нового команданта, а про причини арешту донести Урядові.

Отаман Натієв погодився з вимогами полковника Болбочана.

Але на предявлені командантові вимоги він тільки розсміявся, почав чванитись і удавати "верховну владу". Колиж до командантського Управління був присланий Болбочаном відділ козаків для заарештування команданта, він одразу втихомирився і погодився на вимоги, але разом з тим удався під захист отамана Натієва. Перепросити старшин і видати ґрупі гроші він погодився, натомість подати прохання про димісію відмовлявся.

Тоді отаман Натієв уговорив полковника Болбочана відмовитись від цієї останньої вимоги й обмежитись докладним рапортом про всі вчинки ґуберніяльного коменданта Військовому Міністрові через нього.

Після цього полковник Болбочан почав готовитись до залишення Мелітополя. Відношення з Німцями ще більше загострилися через конфлікт з комендантом, бо Німці не могли точно зорієнтуватися в цих справах і бачучи якусь боротьбу поміж комендантом і групою, ставали завсіди по боці першого. Давали вони віру всякого роду провокаційним інформаціям, які розповсюджував про українське військо ґуберніяльний комендант.

Приймаючи це все під увагу, Болбочан рішив переїхати з усіма частинами в район розташування австрійської армії і для цього вибрав головним місцем постою місто Олександрівськ над Дніпром, де були розташувані Січові Стрільці під командою архикнязя Вільгельма Габсбурга. Болбочан мав на увазі, що на випадок якоїсь небезпеки для Запоріжців, Січові Стрільці мусіли би знати про це; вони заздалегідь упередили б про це Запоріжців і цим допомогли б їм уникнути небезпеки.

На протязі кількох днів усі запоріжські частини Кримської Групи переїхали до Олександрівська.

Так закінчився кримський похід.

БОРОТЬБА ЗА ДОНЕЦЬКИЙ ВОДОЗБІР

Славянську групу складали полки: 1-й запоріжський ім. Гетьм. Дорошенка піший полк, 3-й Гайдамацький полк і 3-й запоріжський ім. Гетьм. Богдана Хмельницького піший полк, гарматний полк і інжинірний полк. Ця ґрупа під проводом полковника Сікевича мала зайняти м. Славянськ і звільнити цілий Донецький водозбір від більшовиків. А звільнення його набирало тим більшого значіння, що ціла промисловість України стояла нерухома, за браком вугілля. Донецький водозбір був єдиним джерелом, звідки постачався вуголь для цілої Росії.

Ще до виходу славянської ґрупи полковника Сікевича в напрямі Лозова-Славянськ Гордієнківський полк, який найкоротшим шляхом післано в напрямі Славянська в 40 верстах від Лозової, стявся з більшовиками. Становище полку витворилося небезпечне і в Лозовій український і німецький команданти одержали повідомлення полковника Петрова про необхідність негайної допомоги йому.

На допомогу післано два німецькі баталіони і більшовики після того відступили до ст. Барвінкове.

В цей час під Барвінкове вирушила і славянська Група. На разі були тільки Гайдамацький та Дорошенківський полки з гарматами і бронепотягами. Богданівський полк ще був у Харкові, де ніс залогову службу. Гордієнківський кінний полк, виконавши своє завдання, повернувся до Лозової і приєднався до Кримської Групи.

Бій біля Барвінкова розпочався з вечора 15-го цвітня, коли українські частини заняли позицію на 2 1/2 верстви перед цією стацією.