Похід Болбочана на Крим

Тоді Болбочан показав йому всю ту зброю, яку відібрали Запоріжці від матросів, велика кількість якої Німця дуже здивувала. Але всеж таки німецький представник настоював на виконання вимог своєї команди, обіцяючи про все повідомити своє начальство, яке, можливо, відмінить свій розпорядок. Він пропонував Болбочанові налагодити відношення і справу з ґуберніяльним командантом, який вимагає від них ужиття заходів що до припинення затримки ешелонів і що вони Німці, згідно з умовою з Українським Урядом, обовязані йому помагати, як представникові Верховної Влади. На цьому розпрощалися, та Болбочан не погодився виконати німецьке розпорядження.

З приводу цього в місті відношення з Німцями почали загострюватися. Вони подвоїли свою чуйність і ввесь час були в боєвій готовости, так що в кожній мент могли виступити проти Запоріжців. Все це дуже стало на перешкоді відпочинкові, нормальним вправам і муштрі, які Болбочан було розпочав, бажаючи як можна краще змотувати і зміцнити козаків. Але перебіг подій змінив становище так, що майже більшість людей була в наряді, або на варті, або в сторожевій охороні, а решта в поготівлю, яке прийшлося запровадити з огляду на становище Німців і приявність 7.000 матросів.

Ніхто не розстався зі зброєю.

А тимчасом ґуберніяльнпй командант не переставав усякими засобами настроювати Німців проти українських військ. У місті почали траплятися ріжні інциденти між окремими козаками і Німцями, як наслідки такого ненормального положення.

Треба було щось робити, щоб запобігти дальшому ускладненню справи.

Ще раніш Болбочан шукав, де б то знайти для Групи тихий і спокійний постій, де б не досягали її впливи і розпорядження губерніяльного команданта. І тепер Болбочан постановив зреалізувати свій замір.

На другий день після обезброєння останнього ешелону, одержано категоричну вимогу від німецької команди пропустити без перешкод усі наступні ешелони через ст. Мілітополь, але в цьому наказі ясно відчувалася рука ґуберніяльного команданта. Болбочан, котрий уже вспів довідатися, що більше ешелонів з матросами не буде і щоб остаточно не погіршувати положення, дав свою згоду.

Але ґуберніяльний командант на тому не заспокоївся і рішив викликати Запоріжців на сутичку з Німцями. З цією метою вечером, після отримання відповіди Болбочана, він звільняв з вязниці увесь перший ешелон, під зміцненим конвоєм Німців привів їх на залізничну стацію та завантажив їх в ешелони для відправки дальше. Це був просто визов Болбачанові. Але цьому вдалося безкровно зліквідувати і ці злочинні заходи ґуберніяльного команданта. Болбочан, після переговорів з Німцями, затримав з цієї партії тих матросів, проти яких були докази на зроблені ними злочинства і вбивства.[19] Німці самі взялися зробити натиск на ґуберніяльного команданта, щоби віддати їх під суд.

Таким чином, ґуберніяльному командантові не вдалося викликати сутички поміж двома військамі і тим здискредитувати Запоріжців в очах нового Уряду України.

Але відношення зоставались загостреними. По місті ходили чутки, що Німці вислали спеціяльний відділ для знищення Запоріжців. Все це дуже хвилювало всіх і напружувало нерви до остаточности. Ціла ґрупа ввесь час була в поготівлі, були навіть пороблені окопи біля розташування окремих частин. Безперестанно робилися глибокі розвідки кінноти з автопанцирниками і навіть повітряні.

Нарешті Болбочан рішив покласти кінець усьому цьому і залишити з усім військом Мілітополь.

Перед самим відїздом Болбочанові прийшлося мати ще одну велику неприємність з ґуберніяльним командантом.

Треба зазначити, що Запоріжці майже з самого Київа і до цього часу не одержували грошевого утримання. Виїмкові потреби Кримська ґрупа задоволяла тим невеликим авансом, який був виданий ще в Київі перед вирушенням у похід.

Надходили якраз свята, люди потребували грошей, бо військо вже два місяці не одержувало платні, а до такої неточности годі ще не були призвичаєні. Вірячи обітниці Уряду, що гроші для війська буде в час висилатися, Болбочан усі гроші і цінности, які відбивав від ворога, здавав у державну скарбницю. Так було зроблено з пятнацяти міліонами рублів, які Запоріжці захопили в Бердянську. Ці гроші здано в Мілітопільську державну скарбницю. Туди були здані і ті кілька міліонів, які Болбочан одібрав від матросів.

Тепер Група дуже потребувала великої кількости грошей і тому подано вимоги губерніяльному командантові з проханням видати потрібну суму з державної скарбниці. Але ґуберніяльний командант відмовився це вчинити і сказав, що запитається про дозвіл з Київа.

Чекали, чекали тих грошей, як у моря погоди, а їх не було і про відповідь з Київа теж не було чути.