Похід Болбочана на Крим

З цією метою отаман Натієв почав збиратись у Київ до Гетьмана, а Болбочан став шукати місця куди можна б було перевести Кримську групу, щоб її не тровив командант.

Відомість про переворот Болбочан одержав у Мілітополі. Відомости були дуже скупі; переважно одержувано їх від повертаючих з поручень до Київа та Харкова, або просто від приватних людей. Кілька разів посилано запит до Військового Міністерства з цього приводу, але жадної відповіли не одержано. Це дуже нервувало всіх. Ґуберніяльний командант призначений новою владою, теж нічого певного не говорив.

Не дивлячись на це, Запоріжці переворот зустріли з великою надією на краще. Навіть у полках, що оперували в Донецькому басейні і були під впливом Центральної Ради, переворот зробив велике вражіння. Полковник Олександер Шаповал, командир Богданівського полку, який був тимчасово Губерніальним командантом у Харкові, після перевороту повернувся в полк і на запит, що доброго чувати в Киіві відповів: "Всі як руйнували державу, так і руйнують, але одно добре, що маємо Гетьмана, він припинить цю руйнуючу працю і почне правдиву будову держави".

Тому Болбочан не звертав уваги на відношення ґуберніяльного коменданта Таврії до Запоріжців.

Ще будучи в Київі, Болбочан звертав увагу деяких партій, як напр. соціялістів-самостійників, на Генерала Павла Скоропадського і пропонував їм використати таку фахову військову силу, якою був Генерал Скоропадський. Він був єдиним з визначних Генералів, який отверто признався до своєї нації і перший перейшов до праці над організацією українського війська. Але наші "демократи" боялися вже одного того, що він генерал — себто реакціонер.

Як Генералові Прісовському, так і всім другим Генералам доступ до рядів української армії був унеможливлений.

А Болбочан просто бажав бачити генерала Скоропадського на чолі війська, знаючи його як талановитого стратега. Це бажання тоді поділяли всі дійсні військові, а проти були всі чолові наші революційні діячі.

Постій Запоріжців Кримської Групи в Мілітополі не був спокійним, не дивлячись на те, що населення чим тільки могло, догоджувало їм. Німці, як вже говорилося вище, відносилися до Запоріжців з недовірям і від них можна було сподіватися ріжних неприємностей. А кругом Запоріжців пішла ріжного роду боротьба, багато людей хотіло спровокувати військо і поставити його в конфлікт з новою владою.

Болбочан добре розумів цілу небезпеку такого становища і тому поробив усякі старання, щоб не втягнути війська в ці інтриги і в цю боротьбу. А тимчасом майже всі українські партії підняли спільний фронт проти Гетьманату. Цього ще Запоріжці не знали.

Скоро після приїзду Кримської Групи до Мілітополя, Німці зайняли Севастопіль. Операції українських військ на підступах Севастополя, переконали штаб Севастопільської залоги, що захоплення Криму і наступ на Севастопіль провадиться виключно українським військом з наказу Українського Уряду і з ціллю привернення до України Чорноморського флота.

Не бажаючи дальше оборонятись, як рівнож не бажаючи евакуоватись, флот постановив віддатись до рук українського війська. Тому в мент здачі Севастополя, з наказу Командуючого Чорноморським флотом адмірала Сабліна, на всіх суднах піднято українські прапори, чим маніфестувалося перехід флота під владу Українського Уряду. [18]

Але якеж було здивування флоту, коли замість "гайдамаків", як вони називали українське військо, показалися сірі колони і блискучі "пікельгавби" німецької піхоти. В одній хвилині українські прапори спустилися до долу і флот, який був на парах, знявся і відплив у Новоросійськ.

Це було 29 цвітня 1918 року.

Невдовзі після того, Болбочан одержав завідомлення від начальника відділу Запоріжців які стояли на передостанній стадії за Мілітополем, що через його стадію пройшов великий ешелон матросів із Севастополя, якого він не затримав тому, що не сподівався такої можливосте й ешелон пройшов раніш, чим він міг прийняти заходи для його затримання.

Болбочан був цим страшенно здивуваний і рішив за всяку ціну задержати ешелон.

Натомість на стації в Мелітополі одержано розпорядження німецького команданта в Симферополі, що цей ешелон мусить пройти через Мілітополь не затримуючись. Болбочан негайно зайняв сильним — відділом Запоріжців стацію і не дивлячись на протести з боку німців, затримав ешелон.

Ешелон мав біля 45 вагонів і був щільно навантажений матросами. Всі були дуже здивувані, відкіля міг взятися в Мілітополі ешелон матросів, абсолютно вільний, без конвою з масою ріжного майна. Коли їх запитали, куди їдуть, то отримали відповідь: "до дому на Україну".