Похід Болбочана на Крим

Пізніше вже підчас Гетьманату, коли Україна була звільнена від більшовиків і цілий запоріжський корпус стояв у Старобільщині на демаркаційній лінії, в Богданівський полк приїзжав отаман Натієв для вияснення якоїсь справи. Зайшов він у старшинське зібрання і я зі здивуванням почув, що він досить добре говорить по українськи.

Цей факт особисто мене переконує, що Натієв був відданий нашій ідеї і служив їй чесно.

Більше в житті мені не прийшлось його бачати.

Ідея гетьманату не мала глибоких корінів серед Запоріжців, навпаки, більшість була республиканських переконань. Але коли переворот стався, в корпусі його зустріли зовсім спокійно. Запоріжці погодилися з фактом, що коли самостійність України запевнена, то можна служити і Гетьманові.

Дуже незначний відсоток старшин і козаків, революційно настроєних, покинув ряди Запоріжців. Але серед великої більшости Запоріжців державна думка була сильно прищеплена і любов до вільної і незалежної батьківщини перевищу, вала в них усі інші міркування.

Крім того імя Гетьмана Павла Скоропадського було відоме для всіх Запоріжців. Утворення ним 1-го українського корпусу, було великою заслугою в очах Запоріжців, які в державному житті військову справу ставили на першому пляні. Субординація серед Запоріжців була дуже розвинута і тому військовий ранґ Гетьмана їм імпонував. Але на превеликий жаль, дякуючи інтригам і розкладовій роботі наших соціялістичних партії, і нова влада не оцінила Запоріжців, які могли послужити міцним фундаментом у будуванню нашої держави. І це було великою трагедією Запоріжців, якої вони довго не могли забути.

Як Центральна Рада, так і нова влада не знали, що міць держави полягає в національно-свідомім і патріотично настроєнім війську. А запоріжський корпус заховував в собі багато можливостей.

Центральна Рада рахувала, що демократичній республиці військо непотрібне, її спасе в хвилю небезпеки сам "народ" зорганізований у народню міліцію. Нова влада, нехтуючи національну свідомість, рахувала, що міць армії полягає в людях фахових, з вищою освітою і високих рангах. Але ні одна ні друга влада не догадувалася, що вони мали таку велику і могучу силу, як запоріжський корпус, якого патріотизм був імпульсом до великих чинів.

Запоріжський корпус мав у свойому складі до 2500 старшин і міг розвернутися в більшу формацію, поповнюючи тільки склад козаків.

Пам'ятаю, коли пізніше ввесь корпус був скупчений у районі м. Славянська, прийшла чутка, що Гетьман рахуючись зі заслугою Запоріжців, викликав корпус до Київа, який має перетворитися в столичну гвардію. Не знаю, наскільки ця чутка мала підстави, але старшини і козаки цим були дуже обрадовані і тільки протигетьманські заворушення в Гордієнківському полку, викликані демагогією їх командира полковника Петрова, знівечили цю радість а для полку причинилися до його розформування.

Комісар уряду і його розкладова діяльність серед війська

Болбочан взагалі старався завжди забезпечити Групу від всяких партійних впливів, а тим більше в Мілітополі, де атмосфера одразу була напружена. Представник Уряду Павло Макаренко, після Харківської історії, був відсутний і цілий похід з Харкова до Симферополя відбувся без його участи. Хоча після Харкова Болбочан вже не рахувався з Макаренком, як представником Уряду або партії, але дав йому право мешкати при ґрупі як приватній людині, з умовою щоб він не втручувався в жадні справи.

Це було зроблено на прохання партії соціялістів-самостійників, яку Болбочан виріжняв, як партію більш державну зпосеред решти партій, що входили в склад Центральної Ради. Особисто уважав Болбочан, що коли трохи змінити склад партії, а властиво склад її Центрального Комітету, то вона стане досить життєздатною і державнотворчою. І тому на докази партійних представників, що цілковите усунення Павла Макаренка шкідливо відібється на партії і принесе користь тільки противникам партії, Болбочан погодився на дальше перебування Макаренка при ґрупі.

Але це була велика помилка з боку полковника Болбочана, яка принесла багато шкоди, як йому, так і війську. Макаренко після харківської історії затаїв злобу проти Болбочана, а не маючи змоги відкрито виступати проти нього, почав шукати собі прихильників і сіяти ворожнечу між старшинами й козаками.

В цій роботі користувався він тим, що Болбочан раніш відносився до нього дуже добре і про це знали всі. Сам факт харківської історії не був переданий публично, отже Макаренко, користаючись цим, став сіяти непорозуміння і розбрат у війську. Роблячи це все під виглядом допомоги Болбочанові, він опісля ступнево людий, які пішли за його намовами, став використовувати для своїх особистих цілий. І ці особи, які були під його впливом, виконували його бажання навіть в його відсутносте, рахуючи, що вони служать для користи війська й української справи, а другі злочинні елементи шукали в цьому своєї користи.