Похід Болбочана на Крим

"Ні, заперечую цьому і прошу вас, пане полковнику, нікому про цю справу не говорити, бо вона повинна йти нормальним шляхом у залежносте від слідства".

Слідство розпочалося і з першого таки дня виявилося, що скарбниця була пограбована, як також і скрині. В перший же день 2 сотня, котрій було заявлено, що хто не здасть награбованих цінностей, буде відданий під суд, коли це виявиться — знесла зразуж масу цінних річей. Підчас здачі цих річей козаки говорили, що командир їх сотні поручник Сич знав, про це і вони брали ці річи з його дозволу і що дуже багато цінностей взяли брати Сичі, кажучи, що беруть для якоїсь партії.

Брати Сичі були негайно арештовані і взяті на допити. До цього часу слідство велося досить таємно, щоб не дати можливосте заховати сліди, або втекти. При допиті брати Сичі призналися, що вони дещо затримали з цінних річей, але вони це зробили з метою передачі цих річей у фонд партії соціялістів-самостійників. Колиж слідча комісія запитала їх, чому це їм прийшло в голову, то вони розповіли цілу байку, яку вони чули від Павла Макаренка.

Він їм говорив про могутність цієї партії, про її широку організацію, яка мала філії майже в усіх закутках України і про ті потреби, які вимагала ця партія для свого істнування. Далі Сичі зізнавали, що Макаренко ввесь час твердив, що така могутня організація потребує великих грошей і що треба їй помогти, бо кожний її член мусить їй допомагати чим тільки може. Це вробило велике вражіння на братів Сичів і вони рішили прислужитися партії. Макаренко їм казав, що Болбочан ставленик партії і все, що партія бажає, він виконує, його доля в руках партії і все що не буде зроблено братами Сичами, він признає, тільки не мусить знати цього офіційно, бо престіж військового начальника мусить бути захований. На запит, чому вони позволили забирати цінні речі козакам, відповіли, що для того, щоби сотня мовчала. Так їх учив робити Макаренко.

На питання, чи передали вони свої коштовносте Павлові Макаренкові, відповіли, що йому не передали, але частина коштовностей уже відправлена в Київ на імя голови партії, А. Макаренка, а решта пропала або повернута в скарбницю ґрупи.

Далі зізнання Сичів були заплутані…

Ясно було, що Павло Макаренко грає в частині страшенне розкладову ролю і під видом аскета ховається досить анормальна людина.

Треба було рішати, що робити. У той час були скасовані Урядом відповідні закони російської держави, натомість своїх не встановлено. Віддання судові старшин безумовшо могло потягнути за собою смертну кару, але завдяки тому, що тут були замішані і член партії, і люди які користувалися покровительством партії, наробило б галасу. Крім того Болбочан думав, що зрештою підтверджував і Павло Макаренко, що новий гетьманський переворот відбувся при особливій участи соціялістів-самостійників і така грязь кинута на партію дуже пошкодила б закріпленню нової влади. Разом з тим ця справа кидала б певну тінь на цілу групу й надавалася права партійним героям робити всякі закиди під адресою ґрупи.

З цього приводу Болбочан постановив передати це діло на суд старшин 2-го залоріжського полку. Скликано загальні старшинські збори, при чому виявилося, що брати Сичі ще перед своїм арештом старалися скликати старшинське зібрання, на котрому мав бути приявним Павло Макаренко і те зібрання мало предявити Болбочанові певні домагання. На зібрання ніхто не явився, як на назначене без згоди командира полку. Були тільки брати Сичі, Павло Макаренко і деякі старшини 2-ої сотні.

Того факту, що Макаренко вже не рахувався комісарем Уряду при війську, старшини не знали, бо Болбочан звязаний словом, цього не відкривав, але довіря до Макаренка було вже підірване. Болбочан признавав свою вину в тому, що він раніш не усунув Макаренка і тим не запобіг тому нещастю, яке впало на 2-й полк.

Суд зібрання старшин постановив негайно усунути з полку братів Сичів і просив Болбочана прийняти такіж міри до всіх осіб, які підпали під вплив Павла Макаренка і теж були втягнуті в цю історію. Рівнож постановлено просити Болбочана, щоб він усунув з Групи представника Уряду Павла Макаренка, як деструктивну особу.

Брати Сичі і ще деякі особи під конвоєм були відпроваджені до стації Синельниково, де пущено їх на волю з заказом наближатися до розположення ґрупи.

Макаренкові Болбочан запропонував виїхати до Київа; він ще кілька день пробув у Мілітополі, а там і виїхав до столиці.

Інцидент з матросами і конфлікт з ґуберніяльним командантом

Крім цієї справи з Сичами багато нервів напсувала Болбочанові історія з севастопільськими матросами і конфлікт з Таврійським Губерніальним командантом.

Цей командант почав старатися знищити цю єдину мілітарну силу України — Запоріжців. Це страшенно обурило і здивувало Запоріжців, які рахували, що командант особисто на свою відповідальність веде таку політику. Тому команда ґрупи рішила шукати порятунку від такого відношення в Київі у Гетьмана.