Похід Болбочана на Крим

Полуботковський полк, прибувши на фронт в складі 16 сотень і 2447 козаків при 15 офіцерах, зразу був приділений до пішого Немирівського полку, який був висланий в огонь і стратив найбільше людей в боях. Начальник дівізії, в склад якої війшли полуботковці, зразу здобув таку високу про них думку, що написав до Ц. Ради листа, де, вихваляючи хоробрість полуботковців, прохав "для скорішої українізації його дівізії присилати йому завжди таких справних, гарних, дісціплінованих і ідейних козаків."[35]

Законопроект було з невеликими поправками (наприклад, платню інструкторам збільшено до 100 карб, в місяць) прийнято, не вважаючи на гостру опозицію деяких членів Малої Ради, головно М Рафеса і Євг. Нероновича, які запитували: навіщо творити "армію наймитів", чи не для боротьби з большевиками?[36]

Не довіряючи військовим частинам, які хоч до деякої міри зберігали дух старої дісціпліни й послуху, а особливо коли ті частини стоялі під проводом генералів ще з прежньої царської служби, українське правительство змарнувало й невикористало дуже значну військову силу, яка могла стати справді основою української регулярної армії. Я маю на увазі не раз згадуваний вже Український Корпус, який заслуговує того, щоб спеціально зупинитись над його історією в огляді українського військового руху.[37] 18 липня (старого стилю) 1917. р. вийшов наказ Корнілова про українізацію 34 корпусу, який складався з 104 і 153 піших дівізій і стояв під командою генерала П. Скоропадського, пізнішого Гетьмана України. Корпус тільки що перебув бої відомого "наступу Керенського" і відступив до м. Сатанова над Збручем. Згідно наказу, всіх старшин і салдатів великоросів малося передати до 41 корпусу, залишивши тільки українців, і потім поповнювати тільки самими українцями.[38] Так укомплектований корпус діставав офіціяльну назву "І. Українського Корпусу". Виділивши зі свого складу великорусів і жидів, корпус був переведений до Меджибожа на північнім Поділлю, де мав укомплектуватись і зорганізуватись.

Начальником штабу корпусу був призначений генерал Сафонов, командантом І. дівізії генерал Гандзюк, начальником штабу в їй полковник Капустянський; командантом II. дівізії генерал Клименко, нач. штабу генерал Крамаренко; гарматним інспектором — генерал Акерман. Українських поповнень зпочатку присилалося мало, але вони були, як признає командант корпусу, дуже добрі. Тяжче було зі старшинами, серед котрих було мало досвідченого боевого елементу, так що доводилось залишати й старшин-неукраїнців, цінних з військового погляду. Для поліпшення старшинського складу було влаштовано спеціяльні курси, які дали дуже добрі наслідки.[39]