Поклик племені

Найбільш знаменним і тривким у цій книжці, яка відзначається різноманіттям представлених у ній тем і є пам’яткою культури свого часу, свідченням того, що в останню третину XVIII сторіччя означало знання у царині політики, економіки, філософії та історії, стало відкриття вільного ринку як двигуна прогресу. Ніким не вигаданого механізму, до якого людство дійшло завдяки торгівлі. Цей безперервний обмін привів до розподілу праці та появи ринку, системи розподілу ресурсів, до якої усі члени суспільства — продавці, покупці і виробники, — не прагнучи і навіть не знаючи цього, докладаються, просуваючи вперед загальне процвітання. Надзвичайним було відкриття, що працюючи заради того, аби матеріалізувати свої власні егоїстичні мрії і прагнення, звичайна людина робить внесок у добробут всіх. Ця «невидима рука», яка підштовхує і направляє трудівників і творців матеріальних благ взаємодіяти зі суспільством, була революційною знахідкою, а також найкращим захистом свободи в економічній сфері. Вільний ринок передбачає існування приватної власності, рівність громадян перед законом, відмову від привілеїв і розподіл праці. До Адама Сміта ніхто так точно і ясно не пояснив цієї самодостатньої системи, яка змушує народи прогресувати і для якої свобода є основоположною, ніхто так наочно не пояснив, що економічна свобода підтримує і сприяє усім решта.

Коли читаєш цю океанну книжку, яка розтікається на теми і підтеми до безконечності, складається враження, що навіть сам Адам Сміт не усвідомлював важливості своїх знахідок. Багатьох читачів «Багатства народів» бентежило відкриття, що ні альтруїзм, ні милосердя, а радше егоїзм є двигуном прогресу: «Не через доброзичливість м’ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми дістати обід, а через задоволення ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди»[12].

Джон Мейнард Кейнс, старанний, хоча дещо норовистий послідовник Адама Сміта, глузував: за твердженням останнього, капіталізм заснований на «дивовижній вірі в те, що найгірші мотиви найгірших людей так чи сяк працюють на одержання найкращих результатів у найкращому з можливих світів». Утім, як і всі великі суспільні та політичні мислителі, які прийшли йому на зміну (серед них є Маркс), Кейнс врешті знехотя погодиться з відкриттям, яке Адам Сміт підсумував так: «Зазвичай громадянин не намагається сприяти суспільному благу і не знає, який внесок він у нього робить. Воліючи підтримувати свою справу замість чужої, він лише шукає власної безпеки, і керуючи цією справою так, аби отримати найбільшу вигоду, він шукає лише власного прибутку, і в цьому, як і в інших випадках, його направляє невидима рука, яка сприяє меті, яка не входить у його плани»[13].

Система, яку описує Адам Сміт, є не створеною, а спонтанною: вона виникла з практичних потреб, які почалися з обміну в примітивних народів, услід якому прийшли складніші форми торгівлі, з’явилася приватна власність, закони і суди, тобто держава, і передусім — розподіл праці, який привів у дію спусковий гачок продуктивності. Для цього спонтанного порядку, як згодом назве його Гаєк, свобода — свободи — є цементом: свобода торгівлі, свобода діяти на ринку як виробник і споживач на рівних умовах перед законом, укладати угоди, експортувати та імпортувати, об’єднуватися і створювати компанії тощо. Великими ворогами вільного ринку є привілеї, монополія, субсидії, контроль, заборони. Спонтанність і природність системи зменшується в міру того, як прогресує суспільство і створюються законні структури, які контролюють ринок. Однак якщо вони захищатимуть — принаймні у широких межах — свободу, система буде ефективною і даватиме позитивні результати.

Це правда, що ринок є суворим, бо невмолимо винагороджує успіх і карає провал. Але Адам Сміт не був раціоналістичною і негуманною людиною, як нападаються на його лібералізм його вороги. Навпаки, він був дуже чулим до жахів бідності та вірив у рівність можливостей, хоча ніколи не вживав цього виразу. Саме тому він заявляв, що для того, аби запобігти невігластву і глупству робітників, до яких може призвести механічність їхньої праці, конче потрібною є освіта, кошти на яку — для тих, хто не може оплатити її сам, — мусить надавати держава чи громадянське суспільство. В освіті він також обстоював конкуренцію і виступав за державну освіту поряд з приватною.