Поклик племені

Нерівність, спричинювана трудовою політикою в Європі, викликає дуже сувору критику всіх обмежень свободи найму на роботу: наприклад, «цехових статутів», які тоді вимагали аж до семи років практики з майстром, перед тим як учень отримував право на роботу. Будь-яке урізування свободи — наприклад, закони про осідок, які перешкоджають робітнику шукати працю поза його парафією — породжує несправедливість і перешкоджає створенню робочих місць. Адам Сміт наполягає, що всі привілеї, якими користуються професійні цехи, треба скасувати: «Представники одного виду торгівлі або ремесла рідко збираються разом навіть для розваг і веселощів без того, щоб їхнє спілкування не скінчилося змовою проти простих людей або якоюсь угодою щодо підвищення цін»[18].

Економічний аналіз перемежається економічними викладами, наприклад, про еволюцію ціни на пшеницю в XIII, XIV, XV і XVI століттях у Шотландії та Англії супроти Голландії й Генуї, чи вплив, який на світову торгівлю металами мало відкриття родовищ золота і срібла в Перу.

Без поділу праці і накопичення капіталу не було би розвитку продуктивних сил. Капітал складається з основної та оборотної частини; першу становлять машини, землі і будівлі, де працює підприємство, а другу — гроші, що витрачаються на заробітну плату, податки та інвестиції. Сукупність капіталів являє собою багатство країни. Стабільність є ключовою умовою для розвитку, бо коли її нема, люди вилучають свої капітали з обігу, ховаючи їх.

Далі Сміт пояснює виробничий процес, появу банків, те, як кредити дають змогу окремим особам (підприємцям чи ремісникам) засновувати свою справу. Це приводить до появи і зростання певного суспільного класу. Банки допомагають комерсанту перетворити оборотний капітал на основний, вручаючи йому векселі, що дають змогу йому витрачати і переводити гроші, які він потім повертає з відсотком, який на той час становив 8%. Він розповідає, як підприємці обходять заборону виходити за верхню межу векселів, аби збільшити кредит, який вони отримують. І розповідає історію одного шотландського банку, який збанкрутував, надавши векселі великій кількості безвідповідальних комерсантів, які попросту були шахраями.

Він знову і знову критикує державне втручання, марнотратство і зайві витрати з боку «королів і міністрів», які збіднюють цим суспільство загалом. Либонь, найважливішою на цих сторінках є висока оцінка суспільства, якщо держава невелика і функціональна, бо надає змогу громадянам працювати і зростати багатству, яке приносить користь суспільству в цілому. Для Сміта ідеальний громадянин — працьовитий, аскетичний, розсудливий і ніколи не розтрачує свій капітал на непомірні витрати. Підприємець завжди мусить давати приклад тим, кого він наймає: «Якщо підприємець є уважним і ощадливим, працівник також схильний таким бути, та якщо господар розтелепа і нехлюя, робітник, який організовує свою роботу відповідно до моделі, яку обрисовує йому господар, також укладатиме своє життя відповідно до прикладу, який той йому подає»[19]. Увесь цей розділ видає недовіру Сміта до держави як потенційного ворога громадянина, який працює і дотримується законів.

Наступний розділ присвячений процентним позикам. Сміт відкидає ідею їх заборони, як того вимагають деякі Церкви (серед них і католицька), бо, стверджує він, при їх належному стягненні вони виконують корисну функцію, позаяк уможливлюють більший рух капіталу. Не йдеться про випадок, коли позичальник бере кредит, щоб розтратити його на розваги і неприбуткові справи. Та якщо процент не є лихварським і позичені гроші дають плоди, позика виконує важливу функцію на ринку. Він наводить приклад країн, які, щоб побороти лихварство, заборонили банківські позички, і відтак ті, замість того, щоб зникнути, зробилися підпільними і нелегальними.

Адам Сміт показує, як капіталізм, не маючи цього на меті, підриває націоналізм, переміщаючись через національні кордони, коли у власній країні не знаходить прибуткових інвестицій. Це невідпорно логічний умовивід. Коли у власній країні капітал переситив продуктивні інвестиції, це спонукає його виходити назовні; він це робить ще й для того, аби імпортувати те, чого потребують у власній країні з метою забезпечити споживання чи для того, щоб активізувати внутрішню торгівлю. Так само він може відчути спонуку прислужитися країнам, які відчувають нестачу капіталів. Сміт каже, що це — хоча здавалось би напряму не дає прибутків країні, з якої походять капітали, — таки приносить їй користь непрямо, забезпечуючи для неї обстановку більшого розвитку і прогресу. Одним словом, міжнародний капіталізм є природним ворогом націоналізму.