Поклик племені

Ця книжка, написана напередодні Другої світової війни, також є передчасним і несподіваним захистом об’єднаної Європи, в якій нації старого континенту, не втрачаючи повністю своїх традицій і культур, об’єднаються в єдину спільноту. «Європа стане ультранацією», — заявляє Ортеґа. Лише в цьому об’єднанні він бачить можливість порятунку для континенту, що втратив історичне лідерство, яке мав у минулому, в той час, як по обидва боки від нього Росія і Сполучені Штати, схоже, щосили намагаються вирватись уперед. Цією своєю дерзновенною ідеєю Європейської Унії, яка лише через півсторіччя почне вимальовуватися, він поцілив у саме око, що є доказом візіонерської проникливості Ортеґи.

Цей есей постулює ще один направду ліберальний принцип. Занепад Європи почасти зумовлений непомірним зростанням держави, яка в своїх бюрократичних та інтервенціоністських сітях «задушила» ініціативи і креативність громадян.

Ортеґа вказує, що в царині культури одним із наслідків цього вторгнення мас у політичне і суспільне життя буде здешевлення і вульгаризація, заміна справді мистецького продукту його карикатурою чи механічною і шаблонною версією і через повінь поганого смаку — бездарністю і глупством.

У тому, що стосується культури, Ортеґа був елітаристом, але його елітаризм не суперечив його демократичним переконанням, бо стосувався створення культурного продукту і його розміщення на строгій шкалі цінностей; стосовно поширення і споживання культурного продукту він займав універсалістську і демократичну позицію: культура мусить бути доступною всім і кожному. Ортеґа попросту розумів, що естетичні та інтелектуальні стандарти мусять встановлювати великі митці і найкращі мислителі, ті, хто оновив традицію і створив нові взірці і форми, запровадивши нову манеру осмислення життя і його мистецького представлення. І що в протилежному випадку, якби естетичні та інтелектуальні орієнтири для всього суспільства встановлював усереднений смак маси — пересічна людина, — результатом цього було б жахливе зубоження культурного життя і мало не удушення креативності. Культурний елітаризм Ортеґи є невіддільним від його космополітизму, переконання, що справжня культура не має регіональних, а тим паче національних кордонів, що вона є всесвітнім надбанням. Тому його ідеї є глибоко антинаціоналістичними.

Обстоюючи лібералізм, Ортеґа наполягає на світському характері, який мусить мати держава в демократичному суспільстві («Історія є реальністю людини. Іншої в неї нема», с. 54[24]), та абсолютній несумісності, що існує між ліберальними ідеями і католицьким догматизмом, який він характеризує як антисучасний (с. 153). Історія не є записаною, її не спланувало наперед всемогутнє божество. Це лише людське творіння, і тому «Усе, усе є можливим в історії — як тріумфальний і необмежений поступ, так і періодичний регрес» (с. 131-132).

Найменше, що можна сказати про такого кшталту тези і твердження, це те, що в даному есеї Ортеґа-і-Ґассет продемонстрував велику незалежність духу і тверді переконання, здатність чинити опір інтелектуальному тиску і тогочасній домінуючій політиці. Не забуваймо, що то були часи, коли інтелектуальний клас щораз більше втрачав віру в демократію, яку зусібіч висміювала і фашистська правиця, і комуністична лівиця, та часто піддавався спокусі пристати до котроїсь із цих сторін, явно віддаючи перевагу комунізмові.