Поклик племені

Після смерті Реймона Арона у Франції та світі відбулося багато речей: підтвердили вони його правоту чи спростували його ідеї? Комуністична партія, яка за його життя була першою партією цієї країни, потроху маліла, доки не стала майже маргінальною, що є однією з його посмертних перемог. Ще одна полягає в тому, що інтелектуальний французький клас тепер є таким самим далеким від марксизму, яким був завжди він сам. Дивовижно, що ті, хто раніше голосував за комуністів, наприклад, робітники паризького «червоного поясу», тепер голосують за Національний фронт, який з ультраправої абищиці, яким він був ще кілька років тому, перетворився на силу, що може позмагатися на рівних з основними політичними течіями. Це те, чого ні Арон, ні хтось інший не міг навіть уявити — хіба що, може, Гаєк, який стверджував: попри взаємну ненависть, у комуністів і фашистів є спільний знаменник — етатизм і колективізм. На останніх французьких виборах Емманюель Макрон, молодий чоловік, який пройшов своє перше випробування боєм на політичному фронті, пробудив надзвичайний захват, особливо в молодому поколінні, право-центристськими ідеями, які на перший погляд дуже схожі на ідеї, які Реймон Арон обстоював все життя. Чи відкриє заново нинішня Франція в одинокому ліберально-демократичному інтелектуалі ХХ століття ідеологічного провісника і провідника того, що, схоже, є новим і цікавим етапом її політичної еволюції?

Могутній Радянський Союз, проти якого Арон боровся все життя, пропав, ставши жертвою власної неспроможності задовольнити прагнення мільйонів своїх громадян, і на зміну йому прийшов авторитарний та імперський режим гангстерського і меркантилістського капіталізму, що схожий на продовження старого авторитарного і повновладного царизму. Китай перестав бути комуністичним і перетворився на взірець авторитарного капіталізму. Проте говорити, що історія підтвердила правоту Арона було б зарано. Бо попри те, що комунізм, проти якого він безупинно боровся, перестав бути загрозою для демократії в світі — лише божевільний візьме за взірець для своєї країни режими Північної Кореї, Куби чи Венесуели, — остання не перемогла в грі і, ймовірно, ніколи не здобуде остаточної перемоги. Це правда, що в західному світі Європейська Унія, попри британський Брекзит, залишається міцною, і значна частина Латинської Америки зробила вибір на користь демократії. Але для останньої з’явилися нові загрози, як-от фанатичний ісламізм та екстремістська Аль-Каїда чи ІДІЛ, масштабний тероризм яких підриває стабільність і створює ризик того, що в ім’я безпеки послабляться суспільні свободи в країнах, яким він найбільше загрожує — розвинутих демократіях. З іншого боку, в лоні самих відкритих суспільств стає все більше такої отрути, як популізм і корупція, і якщо їх ріст вчасно не стримати, вони можуть зіпсувати і знищити зсередини те, що є в них найбільш позитивного і визвольного. Нам дуже бракує думок та аналізу Реймона Арона щодо всіх цих проблем, включно з масовою імміграцією з Африки, що накотила на Європу і провокує пробудження шовіністських і расистських рухів, які, як вважалося, зникли; бракує його розуму, культури, глибини його рефлексій, його всеосяжного бачення, які, без сумніву, допомогли б нам краще зрозуміти всі ці виклики і знайти найкращий спосіб їм протистояти. Те, що в наші дні нема нікого, хто міг би його замінити, є найкращим доказом його надзвичайного інтелектуального і політичного рівня, і того, як нам пощастило, що хтось такий, як він, в наш час узяв на себе завдання, з яким впорався.

Сер Ісая Берлін (1909–1997)

Скромний філософ

Я відкрив для себе Ісаю Берліна багато років тому завдяки його книжці про Маркса — такого ясного, вільного від упереджень і захопливого есею, що довго намагався знайти інші книжки цього автора. Так я дізнався, що твори останнього важко прочитати, бо вони розкидані, щоб не сказати поховані, по академічних публікаціях. За винятком книжок: «Віко і Гердер» (1976) і «Чотири есеї про свободу» (1969), які ходили англомовним світом, основна частина його творів жила усамітненим життям спеціалізованих бібліотек і журналів. За якийсь час, завдяки його учневі Генрі Гарді, який потроху збирав його есеї, вони стали доступні читачам у чотирьох томах: «Concepts and Categories» (1978), «Russian Thinkers» (1979), «Against the Current» (1979), «Personal Impressions» (1980), «The Crooked Timber of Humanity: Chapters in the History of Ideas» (1990), «The Magus of the North: J. G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism» (1993), «The Sense of Reality: Studiesin Ideas and their History» (1996), «The Roots of Romanticism» (1999), «The Power of Ideas» (2000), «Freedom and its Betrayal: Six Enemies of Human Liberty» (2002) І наостанок його листування.