Поклик племені

Існування суперечливих істин, те, що людські ідеали можуть бути супротивними, на думку Ісаї Берліна, не означає, що ми мусимо впадати у відчай і опускати руки. Це означає: ми мусимо усвідомлювати важливість свободи вибору. Якщо наші проблеми мають не один, а кілька розв’язків, то нашим обов’язком є повсякчас бути насторожі, випробовуючи ідеї, закони, цінності, які управляють нашим світом, зіставляючи їх одні з одними, оцінюючи, як вони впливають на наше життя, і вибираючи одні та відкидаючи інші або, коли компроміс є важким, модифікуючи решта. Окрім аргументу на користь відповідальності та свободи вибору Ісая Берлін вбачає в цій особливості долі людства неспростовний резон для розуміння того, що толерантність, плюралізм є не лише моральними імперативами, це практична необхідність для виживання людей. Якщо є істини, які відкидаються, і цілі, які заперечуються, то ми мусимо приймати можливість помилки в нашому житті і бути толерантними стосовно помилок інших. А також допускати, що розмаїття — ідей, вчинків, звичаїв, етик, культур — є єдиною наявною в нас гарантією того, що помилка, якщо воцариться, не завдасть надто багато шкоди, позаяк немає одного рішення для наших проблем, їх є багато і всі вони недосконалі.

Єврейська громада Латвії, в якій Ісая народився, розмовляла російською, латиською та німецькою мовами, і хоча хлопчик вивчив їх усі, культурно ідентифікував себе передусім з російською — мовою і літературою, які він вивчав і практикував усе життя. В Англії, здобуваючи освіту — спочатку в першокласній християнській приватній школі — St. Paul’s School, а згодом, завдяки своїм блискучим оцінкам, в Оксфорді, — він окрім філософії продовжував вивчати російську лінгвістику, тож попри те, що пуповину, яка з’єднувала його з рідною землею, перерізали, коли йому було дванадцять, і він став британським громадянином і почав асимілюватися в культурному житті своєї другої батьківщини, його інтелектуальна симпатія та любов до російської мови і літератури збереглися, про що говорять невимушеність і знання, свідченням яких є його численні есеї про теми, письменників і мислителів тієї мови, і серед них — присвячені Толстому, Тургенєву чи його обожнюваному взірцю, лібералу Олександру Герцену. Коли 1945 року він на кілька місяців повернувся в Росію як британський дипломат — поїздка, що мала величезні наслідки для його емоційного і політичного життя — двох великих письменників, з якими він познайомився, Бориса Пастернака й Анну Ахматову буквально потрясла плинна елегантність, з якою розмовляв російською мовою давніх часів цей професор, що приїхав з іншого світу, який до того ж настільки добре знав літературу й авторів, котрі робилися все більш невидимими чи далекими в тому суспільстві, яке тримав у своїх лещатах Сталін.

Вашингтонський досвід