Полювання на Золотий кубок

Кілька хвилин — і текст листа готовий. Хлопці поміняли в кожному лише час і місце зустрічі, призначаючи побачення з інтервалом у півгодини. Так і вийшло, що першому, Юрію Боровому з 10-Б, вони назвали платформу на станції метро «Лісова» о третій дня, а останньому, Толі Тумановському, — на платформі станції «Театральна» о шостій вечора. Станцію «Хрещатик» вирішили пропустити — там стільки народу товчеться, що загубити когось набагато легше, ніж знайти.

Удома Білан роздрукував усі сім листів на батьковому принтері, а Черненко купив на пошті сім однакових конвертів. Перед цим була коротка заминка — в Дениса не виявилося грошей. Та Максим спокійно дістав із кишені червоненьку купюру, тицьнув партнерові в руку, коротко пояснивши:

— Тато каже: в моєму віці парубок мусить мати мінімальну фінансову самостійність.

— Ти бач… — тільки й спромігся видушити з себе Денис, якому батько мало що говорив навіть під час їхніх не дуже частих зустрічей.

Більше на тему грошей вони, не змовляючись, вирішили не говорити.

Далі, як порадив Максим, лівою рукою, акуратно вивели на конвертах друкованими літерами прізвище кожного адресата і вклали листи. Залишалося лише підкинути цю наживку.

— Нема нічого складного, — запевнив товариша Максим. — Два листи в 10-А, два — в 10-Б, два — в 11-Б і останній — у 11-А. Дуже проста математика. Не хочеться, звичайно, світитися з цим усім перед очима старших…

— І я про це, — зітхнув Денис. — Знати б, де хто живе, по поштових скриньках можна було б розкидати.

— Чекай-чекай, — пожвавився Максим. — Коли фізкультура, в класі нікого нема. Зате речі лишаються. Завтра, здається, фізкультура в старших є…

— Зайти в порожній клас і залишити кожному на парті? — здогадався Денис.

— Іншого варіанту не засвітитися фейсами я не бачу. Правда, ми не знаємо точно, де хто сидить…

— Теж мені проблема… Не спереду ж! По собі знаю: я б у перших рядах не сидів. Просто кинути під якусь із задніх парт. Конверти підписані, їм віддадуть і забудуть. Хто непричетний, подумає, що це чийсь жарт. А хто причетний — прочитає, подякує і промовчить. Тут інше: на перерві цього не зробиш…

— Значить, — ляснув себе по коліну Максим, — будемо по черзі проситися в туалет на уроці.

Не була ця ідея Черненкові до душі. Один раз попроситися можна, та коли два рази — засміють. Не любив Денис, коли з нього сміялися. Навіть по-дружньому. Та нічого не вдієш… Запряглися у воза — тягнути треба.

Глава 16. ГОДИНА ПІК

Пройшло все на диво просто.

У 10-Б фізкультура була наступного дня першим уроком. Відпроситися з ненависної геометрії Денис і сам хотів — і вчителька не здивувалася.

Вийшовши зі свого класу, він швидко побіг у сусіднє крило до 10-Б. Обережно приклав вухо до дверей. Наче тихо. Потягнув двері на себе, зазирнув у щілину. Таки нікого нема, всі у спортзалі.

І тут йому пощастило, вірніше — осяяло його, наче сонячний промінь у погріб увірвався. Вася Книш ходить до школи з новенькою і дорогою шкіряною сумкою, таких ні в кого нема. Ось вона, ця сумочка, стоїть на стільці за однією із задніх парт у правому ряду. А в Юрка Борового, завзятого футболіста, фірмова фанатівська сумка з символікою київського «Динамо». Сумка стоїть собі біля другої з кінця парти в середньому ряду.

Раз-два: розкласти іменні конверти.

Три-чотири: вийти з класу.

На перерві Денис похвалився Максимові своїми успіхами.

— Я про це тільки там згадав. У всіх спортсменів сумки й наплічники з наворотами.

— Розумію. Підкреслюють індивідуальність, — кивнув Білик.

— Що креслять?

— Не важливо… Кажи.

— У Стьопи Вовченка до застібки наплічника малесенькі сувенірні боксерські рукавички приторочені. У Вані Дідика сумка брудна — емблему «Шахтаря» намагався витерти, тільки все одно видно. На сумці Тумановського намальований Людина-павук. Здоровило цей Толя, а такими дурницями цікавиться… Так, — він на мить заплющив очі, - у Юри Хорунжого і Сашка Юхимця теж «динамівські» наплічники, тільки вони ж у різних класах, не поморочимося. Ось і все!

— Чудово! — вигукнув Максим. — Тепер листи стовідсотково потраплять куди слід. І сьогодні ми щось-таки дізнаємося. Уперед, напарнику!

Коли знаєш, що до якої торби класти, справа таки швидше рухається. Вже до дванадцятої дня кожен із семи підозрюваних отримав анонімне попередження. Залишалося чекати, хто з них прийде на призначену зустріч.

Рівно о третій дня Черненко з Біланом уже стояли на платформі станції метро «Лісова». Станція кінцева, людей завжди багацько товчеться, — але не аж так людно, щоби загубити того, кого шукаєш.

Юркові Боровому, кандидатові номер один, хлопці дали п’ятнадцять хвилин. Не прийшов. Викреслюємо.

На наступній, «Чернігівській», народу було не дуже багато. Хлопці тупцяли біля місця зупинки першого вагону, намагаючись не привертати до себе уваги. П’ятнадцята тридцять, ще п’ять хвилин, ще… Відпадає боксер Стьопа Вовченко. Денис навіть зітхнув із полегшенням: Стьопку він поважав.