Порожня могила

Учора, після короткої поховальної відправи, тіло Пенелопи Фіттес перенесли до гробниці під Мавзолеєм Фіттес. Водночас були заарештовані її спільники в корпорації «Світанок» та низці інших провідних компаній. ДЕПРІК, одначе, наголошує, що громадянам не варто побоюватись того, що ці арешти послаблять їхній захист від надприродних сил. Агенції «Фіттес» і «Ротвел» відтепер перетворюються на «Об’єднану агенцію психологічних розслідувань», тимчасовим керівником якої призначено пана Барнса. «Будьте певні, — заявив він, — що цей скандал, який так вразив нас усіх, ніяк не завадить психологічним агенціям, великим і малим, вести й надалі свою нескінченну боротьбу з Проблемою».

Згідно з твердженням пана Локвуда, масштаб таємної діяльності в Будинку Фіттес загрожував усім жителям Лондона. «Я знаю, що ДЕПРІК нині продовжує розслідувати ці небезпечні експерименти, — зазначив він. — Проте зараз уже немає жодних сумнівів, що організатором цієї діяльності була Пенелопа Фіттес, до того ж упродовж багатьох років. З боку панни Фіттес це було ганебною зрадою тієї справи, якій присвятила своє життя її бабуся. Гадаю, що Маріса Фіттес перевертається зараз у своїй труні».

Повна версія інтерв ’ю з Барн-сом і Локвудом:

читайте на с. 3-6.

«Занепад і падіння» — історія династії Фіттес:

читайте на с. 7-11.

Ентоні Локвуд: «Мій стиль одягу» — кольорова вкладка в середині газети.

— Дивовижно, Локвуде, як багато ти зумів сказати в цьому інтерв’ю, — зауважила я, дивлячись на нього поверх газетного аркуша. — І водночас — як мало. Тут ви з Барнсом варті один одного. Я не здивуюсь, якщо завтра ти відпустиш такі самі вуса, як у нього.

Локвуд усміхнувся мені з-за бляшанки з фарбою. Він стояв біля вікна кімнати Джесіки, яка невдовзі мала стати нашою спальнею для гостей, і фарбував стіну. На нього падало сонячне проміння, а оскільки й фарба була біла, й новенька сорочка на ньому теж була біла, і ранок випав напрочуд ясний, то від цього блиску навіть хотілося затулити очі.

— Я розумію, Люсі, що ти маєш на увазі, — відповів він. — Тільки навіщо такі крайнощі? Здебільшого все, що я сказав, — це правда.

Я обережно згорнула газету, щоб потім віддати її Джор-джеві — підшити до нашого робочого журналу, — й вирушила по свою бляшанку, щоб допомагати фарбувати кімнату.

— Так, начебто правда, — сказала я. — Однак найголовніше тут кудись пропадає, зникає з очей. Пенелопа була погана — це правда. Тільки тут немає жодного слова про Марісу, про те, що тілом Пенелопи керував її злий дух. Протиприродні експерименти — теж правда. Тільки тут ані словом не згадано ні про портал у підвалі, ні про мандрівки до Іншого Світу.

— Розумієш, Люсі, в нас із Барнсом угода, — відказав Локвуд. — Він дуже наполягав на ній. Та й нам усім зрозуміло, чому про все це краще помовчати... Овва, ми з тобою майже дофарбували останню стіну! Що скажеш, Джордже?

Локвудів голос гучно відлунював від голих стін порожньої кімнати. Джордж тим часом стояв на дверях. Синці його потроху блідли, проте шрами на обличчі ще залишались. Та й пересувався він повільніше, ніж зазвичай, хоча те саме можна було сказати й про нас усіх, хто побував по той бік порталу. На носі в Джорджа виблискували нові окуляри, які він купив минулого тижня, трохи менші й радше овальні, ніж круглі. Я навіть сказала б, що їхня оправа була елегантна. Тільки, на жаль, до цих окулярів не дуже пасували мішкуваті, заляпані фарбою джинси. За кожним його рухом вони сповзали, оголюючи Джорджів білий живіт. У руці він теж тримав пензля — щойно ґрунтував одвірок на сходовому майданчику.

— Скажу, що чудово, — мовив він, — хоч мені й кортить мерщій поснідати. А кімнату тепер просто не впізнати! Чистенька, свіженька — ніяких тобі порталів на Той Бік чи Смертних Вогнів! Справжня спальня для гостей!