Порожня могила

— Розумію, Люсі. Нікому з нас це не до душі. Проте всім нам відомо, що підписати ці папери доведеться. І ми знаємо чому. Якщо всі довідаються, що винуватці Проблеми — це самі її перші дослідники, що очільники численних провідних компаній — це Марісині спільники, то в країні почнеться анархія. Суспільство розколеться, дійде до заворушень. І до чого це все призведе? До чого завгодно, крім вирішення Проблеми.

Я хитнула головою:

— І все-таки це нечесно. Сам ДЕПРІК також треба як слід почистити.

— Звичайно, але спершу вони повинні довести все до ладу. І не забувайте, що Барнс мусить виконувати власні обіцянки, які він дав нам, укладаючи угоду. Він, скажімо, запевнив, що портал у Будинку Фіттес не знищать. Тож відтепер ДЕПРІК буде ліквідовувати те, що Маріса залишила по собі в Іншому Світі.

— Срібні огорожі? — перепитала Голлі.

— Так, огорожі. І перекриє всі шляхи проникнення мерців до нашого світу. Це буде не так просто, бо ми досі не розуміємо ні механізму дій Маріси, ні того, як далеко просунулись її науковці в дослідженні ектоплазми. Ми навіть не знаємо, чи є десь іще портали. Це дуже ймовірно, бо Проблема поширилась по всій країні.

— Тут нам можуть допомогти наші друзі з Товариства Орфея, — зауважив Джордж. — І науковці з Будинку Фіттес. Щоправда, на них доведеться трохи натиснути, алев ДЕПРІК це вміють робити.

— Думаю, що так воно й буде, — погодився Локвуд. — Проте будь-що це розслідування потребуватиме тривалого часу, тож із Проблемою так швидко покінчити не вдасться.

—А тим часом до нас і далі приходитимуть Гості, — сказала я.

— До речі, я забув про ще одну річ, — додав Локвуд. — Барнс питав мене, чи не допоможемо ми ДЕПРІК із їхньою програмою усунення наслідків діяльності Маріси. Бо в нас, мовляв, є унікальний досвід і знання, ми можемо давати консультації щодо Іншого Світу...

— Ні, туди я більше не помандрую,—перервав Джордж. — Нізащо.

— Одного разу нам вистачило з лишком, — кивнула Голлі.

— Як на мене, — підхопив Кіпс, — то Темний Лондон дуже схожий на Джорджеві джинси. А їх мені й так уже досить.

— Саме так я й відповів Барнсові, — запевнив Локвуд. — Крім хіба що джинсів. Ваша правда. Свою роботу ми тут уже виконали. Тож переходьмо до звичайних простеньких привидів і більше не думаймо про Інший Світ із його таємницями.

Ми схвально зашепотілись.

— Вам, звичайно, відома моя теорія? — трохи помовчавши, запитав Джордж. — Темний Лондон — це лише проміжна станція. Після смерті ти ненадовго затримуєшся там, а потім рушаєш далі. Ті чорні брами...

— Брами? Радше двері, — заперечив Кіпс.

— Ні, чорні калюжі, — втрутився Локвуд. — Тільки поставлені вертикально. Блискучі, але не мокрі.

— Тоді це більше схоже на штори, — припустила Голлі.

— Можливо... Отже, повертаймось до моєї теорії, — провадив Джордж. — Я вважаю, що дух проходить крізь ці штукенції: брами, двері, штори — називайте їх як хочете, — і потрапляє до ще одного Лондона, тільки вже світлого...

— Як ти можеш це довести? — запитала я.

— Поки що ніяк. Просто відчуваю.

— Щось це не дуже схоже на тебе.

Джордж стенув плечима:

—Часом дослідження наводять на різні думки.

— Ти повинен написати про це книжку, — мовив Локвуд. — Якщо впораєшся вчасно, до того, як буде покінчено з Проблемою, цю книжку розкуплять умить. Ми ще, диви, й грошенят заробимо.

— Нічого, Локвуде, ми й так не зубожіємо, — відказала Голлі. — Зараз у нас сотні викликів. Справді дуже цікаві пропозиції. Після того, як луснули «Фіттес» і «Ротвел», ми стали найпопулярнішою агенцією в Лондоні. Можливо, нам доведеться найняти ще одного помічника. Його ми поселимо до твоєї кімнатки на горищі, Люсі, а ти переберешся до цієї чудової нової спальні...

Я усміхнулась:

— Ні, Голлі. Мені й на горищі добре. А що це за цікаві пропозиції, які ти тільки-но згадала?

— Ой, Люсі, тобі вони сподобаються! Дух-Крикун у молитовному будинку. Таємничий голос у криниці. Гугнявий тисовий кущ. Далі ще Перевертень у торговельному центрі в Стейнсі, щоправда, наш замовник так і не розгледів, привид то чи, може, черниця в каптурі. А ще всілякий дріб’язок: закривавлена брила в копальні, Костогрім на баржі...

Голлі говорила далі. Локвуд неуважно слухав її, раз по раз поглядаючи на мене. Джордж роздобув десь ручку і вже закінчував щось малювати на нашій новій скатертині, очевидно, карикатуру, бо Кіпс, що сидів поряд, зі сміху мало не вдавився грінкою. Я допила свій чай і зручніше вмостилась на стільці, підставивши обличчя вранішньому сонцю. Біля моєї тарілки стояв обгорілий череп і тупився своїми очними ямками в порожнечу.

* * *

Я не збрехала Голлі. Мені справді було добре в моїй невеличкій спальні на горищі. Ця кімната була єдиною, куди не вдерлись наші вороги тієї пам’ятної ночі, вони просто не помітили її, тож тут залишилось усе як було. Перші кілька днів після нашого повернення з Іншого Світу я частенько заходила сюди, щоб перепочити й трохи поміркувати на самоті.